9 квітня 2024 року доцент катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» Софія Булик-Верхола провела екскурсії для студентів груп ФЛ-14, СА-11, ШІ-14, МІ-11, СК-11 на Личаківському цвинтарі – одному з найдавніших некрополів у Європі, що заснований 1786 року, де на площі 40 га поховано близько 400 тисяч осіб.
Студенти побували коло могил видатних письменників: Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Володимира Барвінського, Омеляна Огоновського, Григорія Тютюнника, Ірини Вільде, Романа Іваничука, Романа Федоріва, Ігоря Римарука, Романа Лубківського, Ростислава Братуня; довідались про митців музичної царини: про славетних оперних співаків Соломію Крушельницьку, Марію Байко, Ігоря Кушплера, незабутніх композиторів Станіслава Людкевича, Миколу Колессу, Анатолія Кос-Анатольського, Анатоля Вахнянина, Мирослава Скорика, Володимира Івасюка, Ігоря Білозора, Богдана Янівського, диригентів Ігоря Лацанича і Миколи Кацала; побачили місця спочинку відомих художників і мистецтвознавців: Івана Труша, Іларіона Свєнціцького, Антона Манастирського, Романа і Маргіт Сельських, Леопольда Левицького, Григорія Смольського, Миколи Бідняка, Євгена Лисика, Ярослави Музики, Володимира Овсійчука, а також скульпторів Емануїла Миська, Василя Одрехівського, Миколи Посікіри, Теодозії Бриж, чиї композиції мали змогу побачити на кладовищі. Почесне місце на Личаківському цвинтарі займають могили громадських і політичних діячів: Євгена Петрушевича, Олександра Тисовського, Дмитра Вітовського, Лева Ребета, Мілени Рудницької, Олени Степанів, Михайла Сороки, Катерини Зарицької, Ірини Калинець, Романа Шухевича та багатьох інших. Студенти ознайомилися з постатями наших видатних науковців: історика Івана Крип’якевича, математиків Стефана Банаха і Ярослава Підстригача, фізиків Ігоря Юхновського, Юрія Рудавського та Івана Вакарчука, біолога Степана Гжицького, вченого у галузі механіки матеріалів Олега Романіва.
Свої враження від екскурсії Личаківським кладовищем поділились студенти-філологи, зокрема Діана Дем’ян зазначила: «Личаківський цвинтар – справжній музей доль. Відвідавши його я була вражена його величчю і силою. Це не просто місце поховання, це місце української історії. Кожна могила – це не просто надгробки, нерідко з вишуканим скульптурним чи архітектурним оздобленням, а частина нашої культури. Дивовижно, але в одному місці зустрічаються різні епохи, різні нації, друзі і недруги. Перехоплює дух, коли усвідомлюєш, який внесок зробили упокоєні тут видатні особистості для розвитку нашого суспільства».
Марта Належита написала: «На цвинтарі кожна могила – це унікальна історія, сповнена глибоких почуттів, успіхів та невдач, чину й боротьби. Є тут леза, що гостро ранять. Це сотні жовто-блакитних стягів, що майорять в унісон над могилами Героїв. Поховання наших воїнів, які захищали нашу державу, йшли на величезні жертви нагадують нам про ціну свободи».
Юліана Садов’як зауважила: «Стоячи перед могилами видатних предків, відчуваєш себе краплиною в морі часу, але водночас почуваєш велич та силу їхнього духу, який живе в кожному слові їхніх творінь. Це місце нагадує нам про важливість пам’яті та вдячності тим, хто пройшов свій шлях, залишивши нам незабутню спадщину. Поєднання величі та покори цього місця здатне вразити і змушує задуматися про те, як ми живемо та який слід залишимо у цьому світі».
