Чесний, справедливий, працьовитий, активний майданівець, учасник Революції гідності, хоробрий воїн-десантник – так згадують про Івана Тимціва в Технічному фаховому коледжі Львівської політехніки. Від початку повномасштабного вторгнення він захищав країну у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. До цього був одним з організаторів Львівського Євромайдану, а згодом виконував бойові завдання в зоні проведення АТО.
Хоч із часу випуску Івана Тимціва минуло вже немало років, у рідному коледжі про нього досі відгукуються якнайкраще. Куратор групи, у якій він навчався, згадує, що хлопець був дуже добрим студентом, який залишив по собі тільки світлі й теплі спогади.
– Згадуючи про Івана, я завжди бачу перед собою надзвичайно добру, відповідальну, порядну людину. Він старанно вчився, був активний, цілеспрямований, чесний і працьовитий. Я не можу пригадати жодної неприємної ситуації, ні одного поганого спогаду, навпаки – такі люди, як він, залишають по собі тільки світло й тепло. Після закінчення коледжу Іван продовжив навчання в Інституті телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки. Згодом брав активну участь у Революції гідності – не просто з перших дні стояв на майдані, а був одним із його координаторів: збирав людей, відповідав за їхню організацію.
З початком повномасштабного вторгнення добровольцем пішов воювати і вже 25 лютого був у військовій частині. Підрозділ, у якому він служив, захищав Миколаїв і в перші тижні війни не дав окупантам просунутися в бік міста. Потім Іван виконував бойові завдання на різних ділянках фронту, а свій останній бій прийняв у серпні минулого року під Бахмутом. На свято Богоявлення, 19 січня, хлопець відзначав би свій 32-й день народження, але цього дня ми разом з його одногрупниками прийшли до нього на могилу.
Загибель Івана змусила мене переосмислити війну, глибше збагнути, яку надвелику ціну ми щоденно змушені платити. Я навіть не можу передати словами, які страшні емоції у мене викликала звістка про втрату такого доброго хлопця, який мав ще довго жити, – зазначив куратор групи Роман Мазяр.
Приятель Івана Андрій Пшик згадує, що хлопець був справжнім патріотом, який понад усе любив Україну і був готовий пожертвувати всім заради неї.
– Найбільше з Іваном я спілкувався, коли керував молодіжкою «Свободи» у Львові. Іван був надійною людиною, ніколи мене не підводив. Завжди старався прийти на акції, щиро вболівав за наші ідеї. Він не боявся ні «Беркуту», ні поліції, щоразу йшов у перших рядах, був серед тих, хто готовий пожертвувати всім заради України. Іван був справжнім націоналістом. Ще десять років тому казав, що росія – ворог і не потрібно сумніватися, що колись вона на нас нападе. Тоді мало хто дослухався до його слів. А варто б було...
Іван, так само як і я, любив гори. Ми разом піднімалися на Говерлу, таборували на озері Несамовитому, їздили на Яворину. Природа і гори для нього були другим домом. Він почувався там максимально щасливим. Ходити з ним у походи завжди було цікаво, бо його душа жила в горах. Мабуть, зараз вона там… Майбутні покоління українців мають пам’ятати таких воїнів, як Іван. Адже вони своїми мужніми вчинками, послідовністю і стійкістю духу пробили брили москвофільства. Вони дали шанс прийдешньому поколінню жити у вільній державі, – наголосив Андрій Пшик.
Іван Тимців брав активну участь у різних спортивно-вишкольних таборах та навчаннях, заходах із вшанування пам’яті українських героїв, благодійних аукціонах, відвідував сиротинці. З 2014 року активно волонтерив, допомагав українським бійцям. У 2015-му вирушив до зони АТО у складі батальйону «Карпатська Січ». Воював у Пісках під Донецьком.
Прощалися з військовослужбовцем у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла, а поховали героя на Личаківському кладовищі. Посмертно Іван Тимців нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Світла пам’ять та вічна шана українським захисникам! Схиляємо голови перед їхніми подвигами.
