Ця книга під назвою «Дунаїв не забув, що містом колись був...» має трьох співавторів. Це – журналіст прес-служби Львівської політехніки Борис Козловський, викладач історії Львівського автодорожнього коледжу Університету Василь Лаба (до книги включено його невеличку монографію про історію села Дунаїв від першої писемної згадки до 1939 року) та жителька цього села Дунаєва Мирослава Канака, бібліотекар за освітою. Вона, до речі, підготувала кілька розділів про місцеву школу, перебування своєї родини на Камчатці, а також розповіла про традиції харчування та про перші повоєнні весілля у Дунаєві.
Журналіст Борис Козловський упродовж чотирьох років працював в архівах, та головним чином спілкувався з дунаївцями різного віку, розуміючи, що вони є живими свідками історії. Книга має підзаголовок – «Давня і новітня історія України у долях людей одного села».
Редактор-упорядник книги – уродженець села Дунаїв ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало. Він не лише редагував рукопис, підказував тих жителів Дунаєва, які можуть поділитися цікавими спогадами, а також надав чимало старих світлин, допоміг встановити, які люди зафіксовані на них.
У вступному ректор Університету відзначив, що велика історія України складається з маленьких історій кожного села чи містечка, навіть окремої вулиці, із життєписів окремих людей. Кожне село має свою історію, та не кожне має книгу про себе.
Юрій Бобало не пориває зв’язків зі своєю малою батьківщино. Коли є змога, відвідує служби Божі у сільському храмі, залюбки працює разом з дружиною на своєму обійсті. Зізнається: «Якщо хоч двічі на місяць не поїду у Дунаїв, відчуваю душевний дискомфорт...». Недаремно під час презентації книги прозвучала пісня «Висиха душі криниця і життя як не було, якщо раз чи два на місяць не поїду у село...».
Під час презентації Борис Козловський розповів, як збирав матеріал, як ходив від вулиці до вулиці, від хутора до хутора. Шкодує, що водночас працював в архівах і робив диктофонні записи людей. Мовляв, архіви могли б і почекати. На жаль, чимало дунаївців, які ділилися своїми спогадами, не дочекалися виходу книги у світ.
Ґрунтовний огляд книги зробила ведуча презентації, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Львівської політехніки Ірина Ключковська. Вона відзначила різноплановість зібраного матеріалу. Це, зокрема, українсько-польські та українсько-єврейські стосунки, прихід «перших совітів» у 1939 році, німецька окупація, повоєнний національно-визвольний рух, колгоспне минуле, а також – шкільництво, культура, медицина, спорт, побутові замальовки.
Голова товариства «Просвіта» Університету професор Христина Бурштинська виокремила у своєму слові сторінки діяльності сільської «Просвіти». Нагадала, що активною просвітянкою Дунаєва була мама ректора Юрія Бобала. До речі, у його родинній хаті певний час містилася сільська читальня.
Своїми враженнями від прочитаного поділилися завідувач кафедри історії України та етнокомунікацій Поліна Вербицька, директор Інституту архітектури професор Богдан Черкес. Тепло зустріли присутні спогади колишніх жителів Дунаєва – викладача Львівської політехніки Володимира Далика (він прочитав власного вірша, присвяченого рідному селу), заступника головного лікаря шостої поліклініки міста Львова Галини Качановської (її батько Петро Онім був головою колгоспу і встиг багато зробити доброго для рідного села), Лонгени Краєвської (з дому Огнистої). Вона звернула увагу на те місце з книги, де колишні завзяті футболісти згадували, що у дитинстві грали у копанку босоніж, бо батьки не мали за що купити нове взуття.
Під час презентації були продемонстровані слайди, які наочно показали Дунаїв у різні періоди його непростої, часом драматичної, але багатої і славної історії, і звичайно, його сьогодення.
Автор книги Борис Козловський повідомив, що приступив до роботи над другою частиною книги «Дунаїв не забув, що містом колись був...».
