Вона демонструє «Архітектурні мандрівки життям» художника, реставратора, архітектора, мистецтвознавця, доцента кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Інституту архітектури Львівської політехніки. Понад десять років тому Кость Присяжний відійшов у засвіти, однак друзі, колеги, учні запевняють: «У нашій свідомості він ще з нами».
Виставку ініціювала й організувала одна з його учениць, Оксана Бойко, спільно з куратором мистецьких проєктів музею Романом Зіліньком.
Графічні й живописні зображення архітектури і краєвидів Львова, бойківських сіл, Криму, Полісся й Закарпаття, атмосферних місцин Трансильванії, закутків Пряшева, Гайдельберґа… Все це представлено тут, у двох невеличких кімнатах малої виставкової зали «В укритті».
Кость Присяжний любив мандрувати, і ці мандрівки надихали його. Всюди, куди б не їхав, брав зі собою фарби й етюдник і творив рисунок, ліногравюру, акварельний живопис. З особливим пієтетом малював Львів. Ніщо не завадило йому, уродженцю волелюбного Запоріжжя, по-справжньому полюбити це місто.
«Зі Львовом він зрісся. Був інтеґральною часточкою його культурного ландшафту. Привертав увагу своїм творчим і водночас аристократичним виглядом», – зауважує Оксана Бойко.
Вперше побував у Львові 1972 року, коли працював архітектором і проєктував санаторій у Трускавці. Місто йому показав знаний реставратор Любарт Ліщинський.
«Він провів мене потаємними закамарками Львова, пивницями, сходами, дахами, художніми майстернями, кнайпами. Почалася друга половина мого життя», – згадував про це Присяжний.
А вже відколи вирішив тут замешкати, боровся за кожну його споруду, кожен штрих, адже розумів, що без цього місто втратить власний шарм, особливість і витонченість. Тут знайшов однодумців, з якими надихався і творив. Працював у реставраційних майстернях теперішнього інституту «Укрзахідпроєктреставрація».
Коли готував свій перший реставраційний проєкт – костелу в Дрогобичі, відчув особливий дотик до минулого. Далі були експедиції карпатськими полонинами, буковинськими церквами, українськими пам’ятками Румунії та Словаччини. Брав участь у відновленні оперного театру, був науковим працівником Державного історико-культурного заповідника в Белзі. Далі був ескіз реставрації Міського арсеналу зі Шевською вежею. Відновлював його разом із колегами, а згодом болісно переживав перетворення його приміщень на комерційний проєкт. Написав багато статей, які друкував у місцевій періодиці та фахових виданнях.
Людина особливої долі, українець, у жилах якого текла німецька кров. Батько – вчитель Адольф Штайнгауер, етнічний німець із Рот-Фронту на Дніпропетровщині, якого 1937 року зачепила каральна рука НКВД, засудивши до розстрілу за контрреволюційну і націоналістичну пропаганду. Відтак мама, Марія Присяжна, перелякавшись до відчаю, змінила однорічному синові документи: ім’я Карл переписала на Костянтин, по батькові вигадала Васильович, а прізвище дала своє.
«Я не хочу бути своїм серед чужих». Ці слова вірша французького поета Жака Превера, збірочку якого подарував друзям (дуже любив дарувати книжки), стали ніби гаслом його життя – шукати своїх людей, своє коло однодумців, своє місце праці…
Про Костя Присяжного говорять як про талановитого архітектора, митця, людину енциклопедичних знань і надзвичайної інтуїції, романтика. Однак він насамперед був реставратором від Бога, богом реставрації, борцем за фахову реставрацію, за збереження цінних споруд, розписів чи їх окремих елементів. Маючи дуже глибокі знання у цій царині, зацікавлено переймав досвід інших фахівців, часто з європейських та азійських країн, де любив бувати і споглядати різну архітектуру – в Узбекистані, Даґестані, Естонії, Литві, Грузії, Румунії, Словаччині, Македонії, Туреччині, Німеччині. Про цю епоху свого життя казав: «Мій роман із реставрацією». Завжди ділився враженнями від мандрівок, захоплено оповідав про історію і культуру кожного народу, його звичаї, традиції, мову.
Коли настала пора передавати свій досвід молодому поколінню, то на запрошення професора Андрія Рудницького прийшов працювати до Львівської політехніки, на кафедру реставрації та реконструкції архітектурних комплексів. Тішився, коли його учні ставали добрими реставраторами, а дехто – поважними науковцями. Доцент Олег Рибчинський зберігає найтепліші спогади про Костя Присяжного як про свого вчителя, наставника, колегу, порадника, друга.
У день народження митця, 15 січня, Львівський скансен, лінорити якого створив Кость Присяжний у 70-ті роки, до смерку дихав спогадами про нього. Ці роботи згодом увійшли до одного з перших музейних путівників. Колеги вважають, що його творчість заслуговує окремого видання. І сподіваються, що воно таки з’явиться.
