Екскурсовод туристичного агентства Pro Lviv with love Соломія Трильовська 24 жовтня організувала лекцію-презентацію літературного проекту Наталії Кобринської «Перший вінок».
Соломія Трильовська розповіла, що Наталія Кобринська належала до одних із перших жінок-феміністок ліберального спрямування. Усередині XIX століття серед студентів Політехніки не було жодної студентки – жінок тоді вчили танцювати, малювати, готувати, а не класичної освіти. Батько Наталії після того, як вона овдовіла, щоб її трохи розважити, повіз до Відня. Не дивно, що там у місцевому парламенті письменниця не побачила жодної галичанки – у цьому середовищі панувало переконання, що з галицькими жінками можна говорити хіба про дітей чи погоду. Щоб подолати цю кричущу несправедливість, повернувшись додому, 1884 року Наталя створює Товариство руських жінок Станіславова і задумується про видання. Та зібрані на нього гроші йдуть не за призначенням. Жіночий альманах «Перший вінок» вийшов аж 1887 року, в друкарні Товариства ім. Т. Шевченка. Це стало особливою подією, бо вперше авторками, упорядницями та видавцями виступили тільки жінки. Твори жінок, чиї праці ввійшли до збірки, під час лекції-презентації представлено на книжковій виставці.
Як повідомила завідувач науково-методичного відділу бібліотеки Рената Самотий, Соломія вже організовувала для бібліотекарів екскурсії, темою яких були відомі жінки. Лекцію ж про Кобринську вона теж уже читала раніше – вперше анонсована в травні в Музеї Михайла Грушевського і до Книжкового форуму – в урбан-бібліотеці. Прочитання її ще раз в Науково-технічній бібліотеці – це і розширення світогляду її працівників, і наближення до читачів топових міських культурно-освітніх заходів.
25 жовтня відбулася презентація книги відомого франкознавця та письменника Романа Горака «Журавлі відлетілі… Есеї про Квітку Цісик та її рід».
«Вона ніколи не бачила того журавлиного ключа, що ріже небо. Ніколи не чула розпачливого крику журавлів… Але їх шукали зжурені за Батьківщиною очі. Її очі…» – зустріч розпочалася із пісні Богдана Лепкого «Журавлі» («Чуєш, брате мій…») у виконанні Квітки Цісик. Щоб більше заглибитися в долю легендарної співачки, письменник підняв досьє ще з метричних книг. Він дослідив її родовід по батьковій і материній лінії, тож розповідь про це в бібліотеці була схожа на дерево – багато інформаційних розгалужень, багато деталей і фактів про тих, хто мав, інколи хоч і далеку, дотичність до артистки.
Квітка Цісик була однією з активних діячок українського руху, а не лише співачкою. Та співати – це те, про що найбільше мріяла і що якнайуспішніше втілила в життя. Ніна Матвієнко, згадує Роман Горак, якось за кулісами концерту в пам’ять про Квітку сказала, що «слухаючи її пісні, я зрозуміла, що порівняно з нею я – ніщо».
Квітка Цісик побувала в Україні лише раз – 1983 року. Побачити, як відлітають журавлі не вдалося, але її голос був підтримкою для тих, хто відлетів журавлиним ключем на чужину й не повернувся. Книжка ж Романа Горака дає змогу зазирнути в той світ, який сформував Квітку Цісик як неповторну особистість, це своєрідний заповіт любові до музики, родини та рідної країни.