8 червня в головному корпусі Львівської політехніки відбувся круглий стіл-презентація книги «Поважаймо себе. Микола Максимович: ректор двох львівських університетів» авторства відомої журналістки Тетяни Вергелес і доктора технічних наук Володимира Максимовича.
У заході взяло участь багато поважних гостей, зокрема ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало та ректор Львівського національного університету імені Івана Франка Володимир Мельник.
Модераторкою заходу була директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Ірина Ключковська, яка зауважила, що книга про Миколу Максимовича – четверта зі серії спогадів про ректорів-політехніків радянського періоду.
«Ця книга присвячена українському вченому в галузі електротехніки, одному з лідерів організації післявоєнної вищої освіти на Львівщині – Миколі Григоровичу Максимовичу. Він десять років був ректором Львівської політехніки і вісімнадцять – Львівського університету ім. Івана Франка. Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки Української РСР, депутат Верховної Ради УРСР 8–10-го скликань, член української делегації на сесіях Генеральної Асамблеї ООН – він був помітною постаттю свого часу. Його життєва дорога розглядається в книзі з різних ракурсів. У канві життєпису – історичні екскурси, асоціативні паралелі, архівні штрихи, що створює рисунок того, що вже відійшло, але залишило слід по собі, дістало продовження й новий розвиток», – розповіла Ірина Ключковська.
Ректор Львівської політехніки Юрій Бобало у своїй промові наголосив, що особливість цієї книги в тому, що вона дає змогу дуже легко зануритися в атмосферу Політехніки середини XX століття.
«Репутація університету – це великою мірою результат довгого шляху, пройденого всіма, хто тут вчився, викладав і творив науку, це здобутки минулого покоління всіх політехніків. Фундамент Львівської політехніки завжди тримали три кити: патріотизм, професіоналізм і прагнення до змін. Історія Львівської політехніки є значною мірою життєписом її провідників – ректорів. Кожен з них – це окремий період. Але на всіх відтинках розвитку нашого університету всім його керівникам була притаманна важлива риса – розуміння, що таке високий дух Львівської політехніки. Про це пам’ятав і Микола Григорович Максимович, видатний менеджер у галузі освіти. Математичний хист, менеджерський талант, лідерські якості й глибоке розуміння складного механізму, яким є галузь освіти, – цим граням діяльної натури Миколи Максимовича дотепер зобов’язані вищі навчальні заклади не лише України, а й колишніх республік СРСР. Адже саме Максимовичу належить ідея автоматизувати й скрупульозно вибудувати конструкцію управління всіма напрямами й процесами в університетах та інститутах. Він був визначним організатором вищої школи, талановитим вченим і вихователем молоді, багато зусиль доклав до підготовки висококваліфікованих спеціалістів і створення умов для наукових досліджень», – сказав Юрій Бобало.
Ректор Львівського університету Володимир Мельник зазначив, що Микола Григорович Максимович був надзвичайно цікавою та багатогранною особистістю, «професіоналом, який вмів працювати й бачити людей».
«Ця книжка важлива для нашої історичної пам’яті. Адже написана без ідеалізації, показує історичний період, яким він був через призму діянь особистості у спогадах сучасників», – наголосив Володимир Мельник.
Авторка книги Тетяна Вергелес зазначила, що писала книгу вільно та чесно, без згладжування незручних питань. Для неї писання книги про Максимовича стало справжньою детективною пригодою, адже у процесі переплелося чимало цікавих ниток багатьох людей, з якими довелося говорити про Максимовича.
«Сьогодні – в час війни – ця книга читається зовсім по-іншому, ніж рік тому, коли вона була видана. Відкриваєш для себе нові грані. Микола Григорович закінчив Політехніку 22 червня 1941 року. У книзі є спогад про те, як студенти Львівської політехніки в гуртожитку чули перші вибухи війни. Нині це розумієш зовсім по-іншому... Я вважаю, що не можна ідеалізувати історію. Треба дивитися на минуле як на різні явища, вживатися в час людей, про яких наша книга. Пишучи про них, я намагалася подивитися ширше на постать Миколи Григоровича, побачити всі ті мотиви, які рухали його як людину. Я прагнула написати таку книгу, яка б не лежала на полиці, а була живою й давала розуміння того часу. Це колективна робота, і я вдячна всім, хто допоміг втілити цей задум у життя», – сказала Тетяна Вергелес.
Співавтором книжки став син Миколи Максимовича – Володимир, який розповів, що насправді написав лише декілька сторінок спогадів, тоді як усю роботу виконала саме Тетяна Вергелес.
«Я написав сотні наукових праць, однак було складно написати декілька сторінок спогадів. Завдяки роботі пані Тетяни я зрозумів, що таке справжня журналістика. Вона знайшла цікаві факти про життя батька, які я навіть не знав і відкрив для себе», – поділився Володимир Максимович.
Богдан Тихолоз, який є директором літературно-меморіального музею Івана Франка, також відзначив великий ентузіазм і роботу авторки книжки Тетяни Вергелес та сказав, що ця книга дуже потрібна саме сьогодні.
«У цій книзі маємо виконання національного обов’язку пам’яті перед попередньою генерацією. Це особиста, родинна, інституційна та національна пам’ять. Для мене ця книжка – це також, власне, документи для майбутніх істориків, не лише пам’ять. Ця книжка – журналістське розслідування, яке переросло в наукове дослідження. Це надзвичайно тепла книга, живі спогади. Я дуже радий, що наш музей зміг долучитися до збору матеріалів про видатного ректора Максимовича», – наголосив Богдан Тихолоз.
У заході також брав участь директор департаменту освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації Олег Паска, який зауважив, що такі фундаментальні видання можуть згодом стати частиною ширшої історії розвитку управління освіти на наших теренах.
