Для студентської молоді конкурс імені Петра Яцика — це не лише перевірка знань, а й нагода глибше усвідомити силу та значення рідного слова. Своїми думками про участь у конкурсі й роль мови ділиться студентка ІНЕМ Вікторія Скибицька.
— Вікторіє, вітаємо з почесним третім місцем на обласному етапі конкурсу імені Петра Яцика! Які були ваші перші емоції, коли ви дізналися, що стали однією з найкращих серед представників багатьох закладів освіти?
— Дякую за привітання! Коли я дізналася, що посіла третє місце на обласному етапі конкурсу, дуже зраділа, бо для мене це вагоме досягнення. На мою думку, конкурс імені Петра Яцика — чудовий шанс перевірити свій рівень знань з української мови. Цим результатом я змогла довести собі, що всі мої старання у вивченні цього предмету були недаремними.
— Ви вже брали участь у цьому конкурсі. Чим для вас став особливим цьогорічний досвід?
— Так, раніше я вже брала участь у цьому конкурсі, проте саме цьогорічний досвід став для мене особливим, адже вперше я виконувала конкурсне завдання не в рідному місті. Також новим було те, що змагалися між собою вже не школярі, а студенти зовсім різних спеціальностей. Тому, незважаючи на те, що я приблизно знала, як усе має відбуватися, трохи хвилювалася. Мені було дуже цікаво побачити, чи є якісь відмінності у структурі проведення конкурсу у Львові.
— Якими для вас були завдання обласного етапу конкурсу імені Петра Яцика: що виявилося найскладнішим, а що — найцікавішим?
— На конкурсі були різноманітні завдання, формат яких був новим і трохи незвичним. Найскладнішими для мене завжди були завдання з іншомовними словами, адже ніколи не передбачиш, які саме приклади можуть трапитися. Цікавими були всі завдання, бо кожне унікальне та перевіряє певну частину загальних знань.
— Яку роль у вашій підготовці відіграла викладачка Мирослава Попадинець?
— Мирослава Василівна стала для мене мотиваторкою і спонукала спробувати себе в цьому конкурсі. Вона підтримувала мене весь цей час. Від початку першого курсу на парах з української мови ми пройшли багато тем. Протягом цього часу Мирослава Василівна допомогла відновити знання, здобуті в школі, та структурувати їх, що дуже допомогло на конкурсі.
— Конкурс імені Петра Яцика має багату історію. Що для вас означає постать мецената Петра Яцика та його ідея підтримки української мови?
— Для мене постать Петра Яцика — приклад щирого патріотизму та далекоглядної меценатської діяльності. Його ідея підтримки української мови — це не лише турбота про культурну спадщину, а й інвестиція у майбутнє нації, її самобутність і єдність. Конкурс імені Петра Яцика надихає молодь цінувати рідну мову, усвідомлювати її силу та свою відповідальність за її збереження й розвиток, особливо в такий важкий для країни час.
— Що вам дала участь у конкурсі — крім здобутого диплома?
— Щороку участь у конкурсі імені Петра Яцика дає мені унікальний досвід, багато емоцій і нові знайомства з цікавими людьми. Цього року я змогла відвідати головний корпус ЛНУ імені І. Франка, де відбувався конкурс. Мені було дуже цікаво, як він виглядає зсередини, пройтися коридорами й побачити, де навчаються студенти цього університету.
— Що вас найбільше надихає вдосконалювати знання української мови?
— У вдосконаленні знань мене найбільше надихає усвідомлення того, що українська мова — основа нашої ідентичності, культури й історичної пам’яті. В умовах війни вивчати рідну мову особливо важливо для кожного українця, адже ворог намагається знищити нашу націю. Вдосконалюючи знання мови, я відчуваю свою причетність до спільного спротиву. Тож важливо спілкуватись українською та пізнавати її, бо мова — невіддільна частина кожного українця, і потрібно добре її знати.
