Відвідати 13 країн майже без грошей – не міф. Студенти Політехніки Вадим Найко та Андрій Гурський – досвідчені автостопери, які впродовж року відвідали Польщу, Швецію, Нідерланди, Угорщину, Португалію, Іспанію, Швейцарію, Німеччину, Австрію, Грузію, Туреччину, Болгарію та Румунію, більшість із яких – упродовж двох літніх місяців, витративши всього трішки більше, ніж 200 євро. Спеціально для читачів «Аудиторії» мандрівники розповіли про свої поїздки й поділилися набутим досвідом.
Вадим – третьокурсник Інституту гуманітарних та соціальних наук, Андрій четвертий рік навчається в Інституті енергетики та систем керування. Познайомилися вони в інтернеті: Вадим шукав компанію для подорожей, а Андрій, нещодавно повернувшись із Америки, вже не міг усидіти в Україні. Подорожі автостопом для хлопців – не лише дешевий спосіб мандрівок, а й чудова мовна практика, близьке знайомство з культурою та менталітетом країн.
– Чому подорожуємо саме автостопом? Це значно цікавіше, бо ти спілкуєшся з місцевими, бачиш країну по-справжньому, а не з вікна автобуса, гід нікуди не підганяє, ночуєш не в готелі, а безоплатно в таких самих мандрівників, як ти сам, і це, знову ж таки, спілкування, яке часто переростає у дружбу. Ще один плюс: зазвичай водії, які беруть до своєї автівки автостопера, вважають своїм обов’язком його нагодувати. Тому перша велика, двадцятиденна, подорож обійшлася лише у 30 євро, частину з яких у мене поцупили. Часто запитують, як нам не страшно сідати до машин незнайомців, ночувати у них. Найбільше українців дивує, невже таке можливо безоплатно – можливо: один поляк провіз нас дві з половиною тисячі кілометрів, турок – півтори, і жодних розмов про гроші не було, – розповідає Вадим.
Перша масштабна поїздка хлопців розпочиналася з мису Рока, що в селищі Сінтра, коло Лісабона (Португалія) – краю світу, у прямому сенсі цих слів, оскільки у ті часи, коли вірили, що земля є пласкою, саме тут вона «закінчувалася». Подорож продовжилась у Порто, Мадриді, Севільї, Женеві, Цюриху, Інсбруку, Відні. Далі був тур до Грузії, Туреччини, Румунії , Болгарії.
Мандрівники з приємністю зауважують, що перетнувши грузинський кордон, вони впродовж першої ж хвилини зловили собі машину. Це їх неабияк вразило, оскільки, наприклад, у Німеччині їм доводилось чекати навіть понад чотири години.
– Найгірший автостоп – у Болгарії: майже ніхто нам не зупинявся, а коли таке диво й траплялося – одразу запитували, чи є гроші, почувши негативну відповідь, їхали геть. Населення там дуже проросійське, молоді не зустріти взагалі, будівлі напіврозвалені. З Болгарії нас таки вивезли, але це зробив турок, – ділиться Андрій.
Однак хлопці не розчаровуються, адже точно знають: натрапити на поганого водія – неможливо, бо зупиняються лише хороші люди:
– Хто нас тільки не підвозив: колишній начальних охорони президента Грузії, імам, рокер, борці з корупцією, батьки стоперів, таксисти, водії маршруток тощо, і жоден не вимагав платні.
Особливо тепло мандрівники відгукуються про гостинність грузинів, зокрема про сім’ю, у якої вони залишалися на ніч:
– Ми провели в них чотири чи п’ять днів і щоразу для нас накривали повний стіл свіжих і нових страв. Жодного дня ті люди не вечеряли без нас. Ця гостинність вражає. Тепер вони запрошують нас до себе гостювати з нашими родинами. Взагалі, у Грузії українців дуже люблять.
Запитуємо Андрія і Вадима, де саме їм сподобалося найбільше – однозначної відповіді дати не можуть:
– Скрізь подобається, в кожній країні нас щось проймає. Чому ми їздимо? Бо усюди різна культура, у кожному місці пізнаєш щось нове. Після цього починаєш інакше дивитися на свою країну, починаєш більше цінувати те, що маєш, з’являється усвідомлення, що тут (в Україні) також можливі зміни на краще. Культурним шоком стало те, що скрізь, а не лише у нас, є ті, хто ухиляється від сплати за проїзд у громадському транспорті: для угорців це – «національний спорт» (сміються), а шведи мають профспілку, яка обстоює право не купувати квитків. Відвідавши Болгарію, ми зробили для себе відкриття – там є й гори, а не лише море й багато курортів, як прийнято вважати. В Іспанії нас впустили ночувати до костелу.
У планах хлопців – країни Азії, Скандинавії, Латинської Америки, села Німеччини і Франції. Так-так, села: саме там, за словами політехніків, вирує справжнє життя. Наостанок мандрівники дають настанову для всіх українців і студентів насамперед:
– Щоб подорожувати світом, не потрібно чекати, поки об’їздиш усю Україну, бо тоді ти отак живеш і ні одного, ні другого не бачиш. Україною подорожувати простіше, тож доки ти молодий, безтурботний, маєш час і не маєш дітей, поїздки за кордон – саме те, що треба!
Більше історій і порад можна прочитати на блогах хлопців https://www.instagram.com/mandriwnyk/, https://www.instagram.com/andrii_hurskyi/.
