Уранці 18 листопада Львів облетіла страшна новина: два ножові напади на молодь, серед жертв – політехніки-геодезисти, односельці, першокурсник Михайло Поліщук і другокурсник Роман Подайко. Михайло госпіталізований. Роман від численних поранень загинув на місці.
Кожен спомин про нього яскравий
Обидва хлопці родом з Івано-Франківщини. Були друзями, мали спільні інтереси – геодезію і захоплення футболом. Роман грав у збірній команді свого села…
– Коли вранці переглядав стрічку новин, то навіть подумати не міг, що жертвами страшної трагедії стали мої студенти, – розповідає Володимир Тарнавський, асистент кафедри геодезії, який викладає у першокурсників і торік був куратором групи, в якій навчався Роман. – Обидва студенти – успішні в навчанні. Маю про них добре враження й уявити не можу, щоб вони з кимось задиралися. Мої колеги – такої ж думки.
– Роман був доброзичливий і товариський. З ним жилося нам просто і легко. Ми були в одній бригаді з геодезії. Одного разу нам треба було міряти надворі. Була негода. І Роман зі ще одним одногрупником вирішили, що все виконають самі, а дівчата нехай не мерзнуть. Завжди пропонував допомогу в навчанні. На нього можна було покластися. Роман тиждень не дожив до Дня геодезиста. Як він чекав цього дня! Казав мені: «Наталко, це ж наше професійне свято. На першому курсі ми цього ще не відчули. А тепер уже стільки наміряли, стільки практичних провели», – розповідає одногрупниця Наталя Росоловська. – Кожен спогад, кожен момент про Романа – яскравий.
Із Богданом Липчеєм Роман мешкав в одній кімнаті. Хлопець добре пам’ятає їхнє поселення. Саме від Романа дізнався, що вони будуть в одній групі, адже Романа призначили старостою. Та згодом він відмовився від того – казав, що занадто лінивий до такої роботи.
– Він був дуже позитивний – що би не сталося, сприймав оптимістично, – згадує Богдан.
Цього останнього вечора Роман зайшов чи не до кожного в кімнату – то коректор позичити, то зошит, то чергову допомогу пропонував. З усіма поспілкувався. Потім хлопці переглянули футбольний матч. І Роман ще з трьома політехніками вирішили погуляти, адже був День студента. А вранці на парах одногрупники дізналися страшну новину… Кажуть, що й самі часто любили прогулятися вечорами по місту. Однак після того випадку відчуття безпеки втратили.
Все відбувалося мовчки
– День студента, футбольний матч… У центрі було більше патрульних, ніж зазвичай. Але проблема в тому, що вночі натовпи не зменшувалися, отож, неможливо було охоплювати поглядом увесь проспект Свободи. Звідусіль був галас, багато нетверезих, – розповідає заступник командира першого батальйону Патрульної поліції Львова Світлана Гірняк.
– За словами потерпілих, перехожі не намагалися допомогти, викликати поліцію, «швидку».
– Все відбувалося мовчки. Ніхто зі свідків не кричав, не кликав на допомогу. А саму сутичку неможливо було почути здалеку. Щобільше, у першому випадку свідки навіть не хотіли вказувати, в який бік побігли нападники і, зрештою, або вказали неправильно, або ж самі нападники згодом змінили напрям руху.
Після першого нападу патрульні посадили в своє авто найменше постраждалого юнака, возили проспектом, сподіваючись, що він впізнає хоча б когось із нападників. Але було марно…
– Коли через 45 хвилин стався другий напад, то патрульні побачили мовчазний натовп, який, як виявилося, обступив скривавленого юнака. І тут також ніхто не зміг пояснити, в який бік побігли нападники. А описи їхньої зовнішності, одягу, віку розходилися, – продовжує Світлана Гірняк.
– Як відбувалися ці напади?
– Спонтанно. Нападники просто приставали до людей. У першому випадку – хлопці до дівчат. У другому – дівчина попросила в студентів закурити. Отримавши відмову, разом зі спільниками розпочала сутичку. В обох ситуаціях нападник із ножем підходив ззаду.
– Чи безпечно ходити вечорами, ночами по місту, особливо після такої події?
– Загалом місто безпечне, але в окремих випадках патрульні не встигають. Насправді ми дуже здивовані, що люди зреагували тишею. Все відбувалося за принципом «моя хата скраю». Можливо, боялися, бо людина з ножем небезпечна для неозброєних, можливо, тому що ми не навчені захищатися.
– Як поводитися, коли підозрілі особи намагаються законфліктувати?
– Зазвичай агресори – під впливом наркотиків чи алкоголю і не контролюють свої емоції, не відчувають фізичного болю. Тому не треба вступати з ними в конфлікт, натомість відійти вбік, намагатися зникнути в натовпі. А свідкам – викликати поліцію і стежити, куди рухається нападник. Звернути увагу на його одяг, зовнішні особливості.
…У цю трагічну ніч підтвердилися слова давнього афоризму про те, що найнебезпечніше – це байдужість. Якби не байдужість при першій сутичці, то другої можна було б уникнути. Якби не байдужість у другому випадку, можна було б врятувати життя. Адже у людному місці не так важко відійти на кілька метрів і зробити вирішальний телефонний дзвінок.
