Вісім років тому під час буремних подій Євромайдану загинув випускник і колишній співробітник Інституту будівництва та інженерних систем Львівської політехніки Володимир Бойків. Активіст, патріот, чоловік та батько, а також відповідальний та сумлінний працівник, який, незважаючи на прохання дружини і пережитий інфаркт, все ж вирушив на Майдан. Цьогоріч, 5 лютого, йому виповнилося би 67 років, але три снайперські кулі обірвали його життя 19 лютого 2014-го. За громадянську мужність і самовіддане служіння українському народу Володимира Бойківа посмертно нагороджено званням Героя України.
Спогадами про Героя Небесної Сотні поділився його колега, старший викладач кафедри будівельних конструкцій та мостів Ростислав Шуляр:
«Володимир Бойків навчався в Інституті будівництва та інженерних систем, робив перерву в навчанні, щоб служити в армії. Після закінчення інституту залишився працювати у нашій науково-дослідній лабораторії, під керівництвом доктора наук Віктора Кваші. Тоді я багато працював разом з ним і можу сказати, що Володимир був дуже веселий, життєрадісний і надзвичайно працьовитий. Він справді дуже хороший працівник, який відповідально ставився до всіх своїх обов’язків».
Після п’яти років у Політехніці Володимир Бойків звільнився з університету і почав працювати над реконструкцією Державної податкової служби, що на вулиці Стрийській. Добре справлявся зі своїми обов’язками, а його роботу головного інженера високо оцінювали, тому довіряли дедалі відповідальніші завдання. Чоловік працював над втіленням цього проєкту практично до його завершення.
«Після закінчення роботи на Стрийській він переїхав до Києва. Однак ми все ж контактували між собою. Він завжди вирізнявся своїм патріотизмом, йому ніколи не було байдуже до того, що відбувається навколо», – доповнив розповідь про товариша Ростислав Андрійович.
На Майдан Володимир Бойків прийшов 18 лютого, незважаючи на прохання дружини залишитися вдома, адже незадовго до цього переніс інфаркт. Телефонуючи, говорив жінці, що має залишатися тут, а згодом зв’язок між ними обірвався. Упродовж п’яти днів дружина шукала свого чоловіка у лікарнях та моргах, але дізналася про його загибель лише тоді, коли активісти інтернет-спільноти «Євромайдан SOS» виклали в мережу фото невпізнаних тіл. Володимир Бойків отримав смертельні поранення. Його найменшому сину було лише 12…
«У Володі була улюблена фраза – пам’ятай, що ти українець, – ділиться спогадами його дружина Наталія Бойків. – Коли ми переїхали до Києва, він особливо дбав про чистоту української мови. Його дратував суржик, він дивувався, чому люди не вміють розмовляти, вживають русизми, бо насправді мова має дуже важливе значення. І також хочу згадати про його почуття гумору – у цьому він був неймовірний. Володя гарно співав, грав на скрипці, гітарі, був хороший організатор, адже завжди міг все чітко спланувати. А ще одна його характерна риса – пунктуальність. Він вишколив усю нашу родину, тому ми справді майже ніколи не запізнюємося, адже чоловік завжди нам казав: якщо ви запізнюєтеся, то не поважаєте ні людини, з якою зустрічаєтеся, ні себе».
Події на Майдані часто обговорювали у сім’ї, але побиття мирних студентів сколихнуло та розлютило по-особливому. Тоді Володимир Васильович уперше пішов на Євромайдан.
«Я завжди просила його бути обережним, але розуміла, що він чоловік, який сам приймає свої рішення. Побиття беззахисних дітей неймовірно вдарило по нас, адже це було надто безпрецедентно. Тоді він і пішов на Майдан. 18 лютого я усвідомлювала, що відбувається щось погане, транспорт не працював і я просила його не йти, але він все ж поїхав… Сьогодні наші діти вже дорослі, але його фраза «пам’ятай, що ти українець» завжди супроводжує нас на всіх життєвих дорогах»,– довершує розповідь про свого чоловіка Наталія Бойків.
Про патріотизм, який завжди плекали у сім’ї, та високі моральні цінності брата згадує його сестра Ірина Ільків:
«Нас змалку виховували на патріотичних піснях, які знали наші батьки, – вони дуже гарно співали, і це передалося нам із братом. Востаннє до Львова Володимир приїздив на Старий Новий рік, щоб привітати батька з іменинами. Планували, як улітку відзначатимемо діамантовий ювілей батьків. А повернувшись до Києва, Володя знову пішов на Майдан. Востаннє спілкувався з матір’ю 18 лютого, називаючи розстріли страхіттям. А вночі отримав три вогнепальні поранення».
Батько Володимира Бойківа – Василь – талановитий інженер-конструктор, який працював над багатьма відомими у Львові спорудами, а також боєць дивізії «Галичина», воював, отримав важке поранення і був у полоні. Після смерті сина він пережив кілька інсультів, останні роки майже не виходив із дому й помер улітку 2016-го.
Прощання з Володимиром Бойківим відбувалося у Свято-Покровському кафедральному соборі міста Львова, а поховали нашого Героя на Личаківському кладовищі. У травні 2014 року родина Бойківих була нагороджена почесною відзнакою «Шляхетна львівська родина» за визначні заслуги у боротьбі за національне відродження і становлення незалежної та самостійної України.
Сьогодні всі ми віддаємо шану подвигу цього чоловіка, а його вчинки та високі стандарти життя має взяти собі на озброєння кожен українець. Бо скільки б зим не минуло від тих трагічних днів, біль втрати не стає менший, а бажання волі, за яку досі вмирають найкращі, тільки сильнішає.
