Артем Мороз, волонтер і студент 4-го курсу Інституту прикладної математики та фундаментальних наук, розповів у своєму інтерв’ю про труднощі й виклики, які постали перед ним у його роботі, а також про підтримку, яку надають під час волонтерської діяльності.
– Що вас спонукало до волонтерства?
– Ще з першого дня активної фази російсько-української війни я вирішив долучитися до волонтерства на базі Львівської політехніки через непереборне бажання бути корисним суспільству і зробити свій внесок у нашу спільну перемогу. Спочатку я плів сітки в одному з гуртожитків, але швидко втомився і, вирішивши, що плетіння сіток – не моє, покинув цю роботу. Після невеликої перерви вже 5 березня я відгукнувся на повідомлення у студентському чаті про пошук волонтерів на нічну й денну зміну. Через специфіку свого режиму в той період я пішов на нічну зміну і майже відразу став її старшим волонтером.
– З якими проблемами та труднощами вам довелося зіткнутись у своїй роботі?
– Першою й головною проблемою, з якою я зіткнувся, було непросте поєднання моєї тепер уже основної діяльності з навчанням. Проблема виявилася не відразу, бо у перший місяць повномасштабного вторгнення університет зупинив навчання, але вже у квітні довелося поєднувати його з роботою. Завдяки лояльності викладачів усе минуло добре. Правда, чималу роль відіграло те, що я добре навчався, що й допомогло мені успішно закінчити семестр і надбати додаткових балів за громадську діяльність. Якщо з навчанням усе більш-менш вирішилося, то з фінансуванням проблема була дуже відчутною. Та завдяки підтримці Політехніки і вона була майже вирішена, коли нам надійшли кошти на оплату гуртожитку. Особисто мені не довелося зіткнутися з проблемою вигорання, але якщо ми вже заговорили, то я був свідком вигорання всієї зміни. Це сталося майже відразу після сесії. Люди просто не витримували навантаження і покидали волонтерство. Наприкінці місяця склалося так, що я залишився сам на зміні, i це було доволі важко. Але побувавши в інших прихистках для ВПО й оцінивши ситуацію, я вирішив залишитись.
– Розкажіть про підтримку, яку вам надають у процесі волонтерської діяльності.
– Навіть волонтерам через певну специфіку їхньої діяльності нерідко потрібна допомога. Це пов’язано з психологічним навантаженням, яке лягає на наші плечі. Спочатку чи не кожен переселенець прагнув поділитися з нами своєю історією. Це було надзвичайно важко. З часом ми стали черствішати, і тоді вже нам потрібні були психологи. За якийсь час у нас з’явилися штатні працівники, які стежили за нашими потребами й потребами ВПО, – це і медики, і психологи або ж юристи, які були завжди поруч. Усі волонтери, зокрема і я, мають доступ до безплатних уроків англійської й можуть подаватися на безліч різноманітних курсів від різних організацій, щоб підвищити свою кваліфікацію, чим, власне, вони й користуються. Це надзвичайно корисно, особливо психологам, які мріють про практику, та не мають її.
– Як можна долучитися до вас і чого очікувати?
– Якщо говорити про долучення до нас, то варто зауважити, що це формат саме допомоги ВПО, і часто так буває, що люди приходять до нас й одразу йдуть через невідповідність їхньому формату. Це робота з переселенцями, яких у нас на цей момент налічується близько трьохсот. Вона пов’язана із забезпеченням основних потреб і вирішенням їхніх внутрішніх конфліктів за нашим посередництвом. Не варто забувати про проблеми з адмініструванням і менеджментом, які постають через те, що абсолютно всі тут волонтери й у кожного свій підхід до роботи. Якщо в когось з’явиться бажання долучитися до нас, раджу просто прийти до одного з корпусів і поспостерігати за нашою роботою, а вже пізніше, якщо сподобається, вибрати зміну, коли ви й будете волонтерити, або ж самому скласти зручний для себе графік.