Життя підкидає нам багато можливостей. Головне – вчасно підняти руки, аби їх зловити. Така можливість випала і Юлії Ємельяненко, випускниці Інституту хімії та хімічних технологій (кафедри ТБФСБ) Львівської політехніки, яка десять місяців провела в Université Toulouse III – Paul Sabatier на спеціальності Chimie Santé (Хімія здоров’я) за програмою Erasmus+.
Щоби поїхати саме за цією спеціальністю, потрібно мати доволі хороший рівень знань французької мови. Ще після першого курсу Юля почала вчити мову. І за 2,5 року досягла рівня В2. Ходила двічі на тиждень упродовж навчального року в Alliance française de Lviv.
Про кошти
Оскільки стипендію видали лише в жовтні, то на перший час потрібно було мати свої кошти. У жовтні виплатили 80% суми, а по приїзді в Україну – ще 20%. Щоб бути спокійним, треба для початку мати зі собою близько 1500 €. Стипендія – 850 €/міс. З них житло – 270 €. У Франції існує організація субсидій Caf, де студентам із не дуже забезпечених родин відшкодовують гроші. Саме сюди Юля і звернулась, тому платила 185 € замість 270. Проїзд у Тулузі недорогий: для студентів – 10 €/міс., старшим за 26 років – 50 €. За ці кошти можна користуватися будь-яким видом транспорту. 10 € – на мобільний зв’язок (60 Гб/міс.). «І хоча й не надто шикувала: не ходила часто ресторанами, але спокійно могла купити рибу, м’ясо. Харчувалась абсолютно нормально і витрачала на їжу 20–30 євро щотижня», – розповідає Юля.
Про подорожі
На кошти зі стипендії, які залишалися, дівчина намагалась подорожувати. Вона відвідала і великі міста: Париж, Мадрид, Барселону, Бордо, Брюссель, і маленькі містечка: Альбі (де найбільша у світі церква з цегли), Каркасон (місто-фортеця, яке досі виглядає так само, як і в ХІ ст.). Юлю дуже вразив ліс, де багато мавпочок. Туди можна просто прийти і погодувати мавп, які вільно розгулюють по території, попкорном з руки. А на винно-сирній дегустації дівчина покуштувала чотири види вина і дізналася, з яким сиром їх потрібно пити. «Я витрачала гроші на враження».
Про навчання
Спочатку було важко в четвер. Адже цього дня пари починалися о 7.45, а закінчувалися о 20.20. Але у французів обід – надзвичайно важливий процес. Майже 1,5 год. вони їдять, говорять і саркастично жартують. Дівчина економила, адже жила недалеко від університету й обідала в гуртожитку. Натомість ті, хто жили далеко, витрачали 3,25 €: салат, десерт (фрукт або йогурт), повноцінна страва, хліб.
Чотири напрями хімії (здоров’я, зелена, аналітична і теоретична) вчать разом. Були предмети, які викладали для всіх, наприклад ядерно-магнітний резонанс. Також були ті курси, які можна обрати собі самостійно.
«Мені було доволі важко вчитися у Франції, тому що мала багато нових предметів, ще й усі французькою. Я багато нервувала, особливо під час сесії. Мною трясло, я не спала. Найважче було вивчати ядерно-магнітний резонанс. Але оскільки я була не єдина українка в групі, то ми намагалися триматися разом і допомагати одне одному впродовж усього періоду в Тулузі. Навчання оцінювалось за 20-бальною системою. Але навіть 19 балів отримати дуже важко. Прохідний бал – 10. «Я щось здала на 15, щось – на 12, а щось – на 10».
Про відмінності Франції й України
«У Франції багато студентів сидять у бібліотеках. У нас такого явища я не спостерігала. Мене здивували стосунки між студентами й викладачами. Якщо ви працюєте з професором у лабораторії, то навіть якби він був керівником відділу, однаково до нього звертаються на ти. Якось один із викладачів запитав, як у мене справи. Я кажу: «Добре, а Ваші?». Тоді він здивувався і відповів: «Та ти маєш говорити не Ваші, а твої». Це для мене був шок, але я продовжувала звертатися до усіх на Ви, зауважуючи, що в Україні не прийнято «тикати» старшим людям, вищим за посадою.
Домашнього завдання майже не задавали. Були тільки два предмети, з яких я щось виконувала в гуртожитку. Ми мали лабораторні та практичні, на яких розбирали задачі. Спочатку я записувала лекції на диктофон, а потім переслуховувала і виписувала незрозумілі фрази, але згодом адаптувалася».
У Тулузі – неймовірне обладнання. Якщо в Україні, аби зробити спектр певної речовини, потрібно відправити зразок зі Львова в Київ (а в усій Україні є тільки одна машина, на якій можна зробити цей аналіз). То у Франції таких машин – три тільки в одному університеті. Це дуже просто – варто зазделегідь сказати, який реактив треба, і його дадуть стільки, скільки потрібно.
Про страхи й переживання
«Дорога до Франції зайняла в мене 30 год. я нормально не спала. Коли приїхала, то ледве знайшла свій гуртожиток. В аеропорті мене не зустріли і мені потрібно було бути дуже самостійною. У перший день я зробила собі проїзний. Міста не знала: їхала трамваєм, потім пересідала на метро, в якому взагалі не могла зорієнтуватися. Постійно возила за собою валізу й стояла у великих чергах. А потім, коли нарешті добралась у кімнату, зрозуміла, що я не маю що поїсти, а мені вже потрібно їхати в офіс Erasmus, аби відмітитися про приїзд і податися на студентський (бо без нього я не мала б доступу до інтернету). Я поїхала у центр, щоб купити мобільну картку, пішла до крамниці, де купила їжу та подушку з ковдрою (адже їх не видавали в гуртожитку). Дійшла нарешті до кімнати, лягла й почала ревіти. Мені було дуже лячно. Я запитувала себе: «Що я тут роблю?», «Навіщо я поїхала сюди?», «Мені було погано вдома?». Але згодом переживання втихомирились і я адаптувалася».
Про досвід
«Можна сказати, що я у захваті від поїздки. Адже це – шалений досвід. Я б усім рекомендувала їхати. Попри ситуації, коли я боялась, коли мені було погано морально і я плакала, це абсолютно вартує того. Якщо вам навіть здається, що ви не готові, однаково спробуйте.
Я надзвичайно вдячна Володимиру Павловичу Новікову (зав. кафедрою) та керівниці мого диплома Олені Валеріївні Федоровій за їхній вклад у моє навчання і тут, в Україні, і у Франції, бо саме вони надавали постійну інформаційну, моральну та фізичну підтримки, допомагали в питаннях, які стосувалися документів у Львівській політехніці та в Тулузі».
