10–11 лютого у рамках міжнародного освітнього проєкту Erasmus+ Університет приймав гостей з Литви, а саме – науковців із Каунаського технологічного університету. Професор Гінтарас Денафас розповів політехнікам про досвід і виклики литовської системи керування відходами.
За словами науковця, система управління відходами формується зі шести пріоритетів: захоронення на сміттєзвалищі, отримання енергії, відновлення матеріалів, переробка, повторне використання, перевиробництво.
Згідно зі загальними вимогами Євросоюзу, до 2030 року всі країни ЄС, зокрема й Литва, зобов’язані на 65% забезпечити переробку твердих побутових відходів; на 75 % забезпечити переробку відходів пакувальних матеріалів; до 10% зменшити всі відходи на санітарних полігонах; заборонити утилізацію сортованих відходів на санітарних полігонах.
Як зазначає професор Денафас, існують три головні показники, від яких залежить керування відходами: ВВП, що впливає на продукування відходів; кількість населення, від якої залежить загальний потік сміття; час перебування в ЄС, що створює умови для впровадження відповідних директив.
Системи керування відходами формуються з двох частин: управління побутовими відходами, за яке відповідальні органи самоврядування, та менеджмент промислових відходів, відповідальність за який покладено на суб’єктів економічної діяльності.
Основними учасниками процесу є парламент, уряд та міністерства, органи самоврядування та регіональні центри керування відходами, менеджери по відходах, виробники та імпортери, зберігачі сміття, тобто населення.
Зазвичай керування комунальними відходами організовують відповідно до правил і планів, затверджених на рівні держави та самоврядування.
Фінансування здійснюється за принципом: платить той, хто забруднює. Оплату за послуги керування відходами затверджують органи самоврядування – це може бути місцевий податок, тариф або держзбір.
– Особисто я за вивезення сміття від мого житла сплачую 3 євро щомісяця. Ще маю старий заміський будинок – там уже накладено держзбір, який становить близько 20 євро щороку. Держзбір не залежить від того, чи хтось живе у будинку – за рішенням місцевого самоврядування ці кошти вираховують автоматично. Однак не можу сказати, що сплачувати ці суми є фінансово складно, – запевняє Гінтарас Денафас.
Регіональні центри керування відходами – приватні або публічні підприємства, затверджені самоврядуванням, координують процес керування відходами у кожному регіоні Литви.
Упродовж останніх 10 років країна має чимало досягнень у цій царині.
– Передусім збудували нові полігони у кожному регіоні керування відходами. Старі районні полігони й сміттєзвалища зачинили або рекультивували. У кожному районі звели нові майданчики для збору багатьох відходів, наприклад, небезпечних, габаритних тощо. Також тепер існують майданчики для відкритого компостування зелених відходів. У кожному регіоні діє обладнання для механічно-біологічної обробки. Окрім цього, звели підприємство для спалювання відходів, – розповідає гість.
Система збирання відходів продумана: біля багатоповерхівок та приватних будинків є контейнери для змішаного та сортованого сміття, облаштовано чимало пунктів збору електронних відходів, особливо в офісах.
– Практично кожен район має майданчики для габаритних та небезпечних відходів. Однак користування ними обмежене: наприклад, на рік більше 5 покришок одна людина здати не може. Якщо ліміт вичерпано – потрібно просити родичів чи друзів, щоб непотріб прийняли від їхнього імені. Габаритні електронні відходи, скажімо, холодильники чи комп’ютери, безоплатно забирають навіть зі сіл – варто лише зателефонувати. У нас є велике підприємство, що спеціалізується на підготовці електроприладів до утилізації. Якщо не помиляюся, ця компанія шукає такі відходи й в Україні.
За словами професора Денафаса, значний прогрес відбувся, коли на початку 2016 року запрацювала депозитна система збору відходів. Тепер усі пластикові та скляні пляшки, алюмінієві банки можна здати у спеціальні таромати, а отримати за це певну суму. Ресайклінг у Литві працює непогано – багато видів пластику переробляють, наприклад, на плівку, з якої виготовляють не лише сміттєві пакети. Успішно відбувається переробка скла. Щодо поліпропілену, який є компонентом багатьох упаковок, полістирену й полімерів, що мають шар алюмінію у складі, ситуація непроста, але Каунаський технологічний університет працює над цим:
– Скеровуємо наших докторантів розробляти шляхи підготовки таких пакувальних відходів до переробки. Лабораторні дослідження доводять, що, використовуючи різні реагенти, алюміній таки можна відділити від полімерів. На цю тематику докторанти пишуть і захищають дисертації. Схожа ситуація, можливо, й складніша – з комп’ютерними електронними платами, які вийшли з ладу. Так уже заведено, що їх вивозять в Індію, де на відкритому повітрі спалюють, а потім хімічними методами витягують дорогоцінні й рід-кісні метали. Але чи варто ганятися за цими металами, якщо, окрім них, у платах є ще мідь і скловолокно, придатні до переробки й виробництва інших продуктів? До речі, на цю тему один докторант із Харкова у нас успішно захистився – розробив теоретичну схему, як, використовуючи відносно нешкідливий розчинник, можна ці плати розділити на різні продукти.
Вилучення корисних речовин із відходів у Литві відбувається доволі успішно. Найпоширеніше – відкрите компостування, яке відбувається і на обладнаних у кожному районі майданчиках, і на подвір’ях приватних будинків.
У кожному литовському регіоні від 2013 року функціонує механічно-біологічна обробка змішаного сміття. Відходи, які люди полінувалися сортувати, спочатку обробляють механічно, шляхом просіювання, повітряної та магнітної сепарацій, відділяючи легкозаймисті фракції і метали. Далі інертну масу, що залишилася, обробляють відомими біологічними методами у закритих приміщеннях. Так одержують два продукти – те, що можна використати для виробництва енергії (про спалювання не йдеться), і біологічно стабілізовану фракцію, схожу на компост, яку використовують зазвичай для рекультивування полігонів.
Налагоджено й процес одержання енергії від спалювання сміття. 2013 рік – визначний для Литви, бо запустили спалювальну станцію в Клайпеді. Наразі це відбувається лише там, тож черги дуже великі. Невдовзі схожі станції запрацюють й у Вільнюсі. Професор каже, що з цією метою можна використовувати й печі на цементних заводах. Останній поглинає практично всі забруднювачі, тож спалювання відбувається без шкоди для довкілля. Думка, що підприємства, котрі використовують відходи для одержання енергії, шкодять здоров’ю й природі – помилкова: якщо дотримуватися всіх температурних режимів, то це безпечно.
Литовці працюють і над знешкодженням шкідливих відходів, які можуть містити й розчинники, фарби й навіть біологічні забруднювачі. Тверді й рідкі небезпечні відходи, воднораз з медичними, спалюють у спеціальній печі. Вплив на довкілля при цьому – мінімальний.
Останній пріоритет у литовській системі керування сміттям – утилізування відходів на полігонах. Наразі є 11 регіональних полігонів, обладнаних водонепроникним дном, системами для очищення фільтрату й поглинання газу. Охорона не допускає до полігонів жодних осіб, які шукають серед сміття наживу. Найбільший полігон для промислових відходів – для відходів виробництва фосфогіпсу в Литві – там є російські, марокканські та південноафриканські відходи. Для небезпечного непотребу, непридатного до переробки чи спалювання, існують спеціальні полігони, де його зберігають під дахами, а потім засипають піском.
