Тризуб – настільки органічна частина новітньої історії України, що багато хто вважає його найдавнішим символом усієї нашої історії. Докладніше про це розповів український історик Андрій Гречило на лекції «Повернення тризуба» в Науково-технічній бібліотеці Львівської політехніки.
Усі знають, що тризубом як символом своєї влади користувалися князі за часів Русі й Галицько-Волинського князівства, і для всіх органічним є те, що саме він став національним символом незалежної України, та відновили його в такому світлі лише 1918 року. Адже нарешті крига заборон на нашу символіку скресла. На тлі революції в російській імперії активізувалися національні рухи, зокрема й український, які почали досліджувати рідну історію й шукати ідентифікатори свого народу.
– Я невипадково говорю про 104 роки, а саме про 1918 рік, бо до того, що таке «тризуб», було відомо тільки невеликому колу людей, переважно його обговорювали під час археологічних з’їздів, де висловлювали різні думки, що цей невідомий символ міг означати. Участь у цих дискусіях брало багато вчених, обговорювали вони національні кольори й національний герб. І коли щодо кольорів питань не виникало – історично склалося, що це синій та жовтий, то щодо герба такої єдиної думки не було, – каже історик.
Націєтворчі процеси в Україні в той період були дуже активні – ослаблені імперії не мали впливу на нові уряди, і ті спрямували всі сили на розбудову власної держави. Львівські й київські видання публікували статті про національні символи тієї чи тієї доби української історії, намагаючись відшукати ядро нашої ідентичності. Розпочав цей процес і львівський науковець Іван Крип’якевич, надрукувавши статтю про прапор Богдана Хмельницького. Та загальнонаціонального масштабу цьому питанню надав Михайло Грушевський.
– У Києві вийшло друком перше видання «Ілюстрованої історії України» Михайла Грушевського, яке стало бестселером. У ньому без додаткового аналізу, якихось конкретних висновків науковець наводив ілюстрації різних символів та пам’яток, пов’язаних із тим чи тим періодом української державності. На окремих сторінках були подані срібники Володимира Святославича, печаток часів Руського королівства, відомішого як Галицько-Волинська держава. Це викликало резонанс у суспільстві, і дальші обговорення крутилися довкола них, хоча, знову ж таки, єдиної думки суспільство не дійшло, – зауважує Андрій Гречило.
До сучасних дослідників, зокрема й до Андрія Гречила, надходили запити про те, щоб спробувати простежити шлях розвитку тризуба крізь історію. За приклад історик здебільшого взяв походження та функціонування польських, литовських гербів, де їх тяглість незмінна протягом століть, і вони функціонували упродовж усієї історії держави в різних умовах та збереглися до нинішніх часів. Отож їх і затверджено як державні символи Польщі та Литви.
– В Україні ж це питання треба розглядати комплексно, окремо дивитися на різні етапи української державності та їхні символи, які в певний період відігравали ключову роль і в майбутньому могли претендувати на загальноукраїнське визнання й, зрештою, бути затверджені як державні та національні символи України, – підсумував науковець Андрій Гречило.
