Дмитро Шимків – український топменеджер у галузі інновацій, випускник радіотехнічного факультету (тепер – Інститут телекомунікацій, радіоелектроніки та електронної техніки) Львівської політехніки 1997 року.
Дмитро Шимків – це стартапер (у 2000 році заснував «Альфа Тім», яку кілька років тому успішно продав данській корпорації). Шимків – це працівник великої корпорації (7 років свого життя він віддав роботі в Microsoft, був гендиректором Microsoft Ukraine та боровся з піратським софтом). Дмитро – це також топовий держслужбовець. Після Революції гідності він став заступником голови адміністрації президента. На цій посаді Шимків посприяв запуску 3G/4G в Україні та просував систему електронних державних закупівель Prozorro.
Коли держслужба закінчилася, Дмитро пішов працювати до київського фармацевтичного гіганта «Дарниця», де був до літа 2022 року головою ради директорів. А зараз він консультує різні бізнеси – є членом наглядової ради таких компаній, як «Київстар», Helsi.me, а також Українського фонду стартапів.
Велике захоплення Дмитра – вітрильники. Подорожуючи, він дійшов на човні до Антарктиди. Тому в його портфелі інвестицій декілька років тому з’явився такий проєкт як спортивний човен – L30. У 2022 році до яхт додалися ще й літаки – Шимків став співвласником української компанії AeroDrone, куди зараз вкладає багато часу та грошей.
Редактор dev.ua зустрівся з Дмитром, вони поговорили протягом години. Інвестор розповів багато чого цікавого про безпілотну автономну авіацію – скільки це грошей та які можливості.
– Як ти взагалі вирішив займатися безпілотниками?
– За часів COVID я вирішив вчитися на пілота гелікоптера. Здав частину іспитів. І почалася війна. Люди почали говорити про безпілотники. А я знав, що мій колишній колега по Microsoft, Юра Передрій, розробляв безпілотні літаки на замовлення, в нього батько працював конструктором на заводі Антонова багато років.
Я звернувся до Юри. Кажу: треба допомога, а всі говорять про безпілотники. Мавіки – це звісно добре (я і сам літав на них в Антарктиді, коли туди ходив на вітрильному човні). Але Мавіками треба керувати. І на війні є потреба в значно довшій дистанції польоту, і який повинен відбуватися автоматично.
…
Ми долучалися до військових проєктів та виконали одну з місій під Бахмутом.
Я ще глибше занурився та побачив бізнес-можливість. Запропонував Юрі перейти у другу фазу нашої співпраці, коли я не просто ексколега. Він погодився (Дмитро став партнером з долею у 50% в компанії «Аеродрон»).
– Скільки це коштує для тебе?
– Багато. Я не буду називати цифру. Але головне у цій історії це час, зв’язки та знання, які ти інвестуєш. Це також має певну оцінку. Причина проста: Я хочу перемоги, як і всі українці. І ми хочемо створювати технології, які б були краще ніж у ворога.
– Подивився фотографії. Це ж не дрон, яким ми звикли його бачити. Це – повноцінний літак!
– Так, це літаки. Ми дуже обережні з поняттям дрон. Що й говорити: у нашого апарату розмах крил – 8,5 метра. Це повністю автономний літак.
…
– Який максимум по відстані польоту теоретично може бути?
– Якщо встановити бак 350 літрів, то відстань можна збільшити навіть до 3100 км. Тут можна варіювати: у дрона є корисне навантаження. Частина йде на пальне, частина – на вантаж. Тобто в залежності від цілей польоту.
– Я знаю, що був тестовий політ до війни для «Нової пошти» – ваш літак у Львів полетів із Києва.
– Так, тоді було отримано дозвіл на коридор. І в рамках цього коридору отримано дозвіл на експериментальний політ. Довели, що це можливо. Далі відбувається багато процесів, пов’язаних із сертифікацією літаків. А це дуже складний процес, який вимагає великого об’єму інженерних та тестових робіт, співпрацю з регуляторами.
На сьогоднішній момент одним з найкращих регуляторів стосовно взаємодії є Міністерство оборони України – по роботі з безпілотною авіацією. Я можу сказати, що це один з найвищих рівнів підтримки українських розробників. По-перше, їм це потрібно. Вони готові взаємодіяти.
Як провести випробування, отримати доступ до підконтрольної експлуатації, які документи повинні бути, які ключеві помилки. Вони жартують і називають себе технонянею.
Не кожний регуляторний орган у світі таке робить! Я працював на державній службі (в АП – Ред.). І якби мені сказали, що Міноборони буде настільки відкритим, як зараз, – я б ніколи не повірив.
Мінцифри та Михайло Федоров також дуже активно допомагають.
– На якій стадії виробництва ви зараз?
– Ми пройшли сертифікацію. Це допуск до експлуатації у збройних силах для наших обох моделей. Ми також уклали угоду з МО. Зараз у нас триває серійне виробництво. Кількість нам заборонено розголошувати. Перші взірці дронів будуть знаходитися у підконтрольній експлуатації ЗСУ (коли ваш продукт використовують та дають вам зворотний зв’язок). Вже визначені підрозділи, які будуть їх використовувати.
За результатами підконтрольної експлуатації буде ухвалене рішення, чи ставити нас на озброєння (або ж чи ставити з доробкою).
…
– Після війни які можуть бути застосування у безпілотних літаків?
– Ну, наприклад, сьогодні велика проблема – це постачання необхідного включно із харчовими продуктами в Африці. Ці завдання виконують гелікоптери або літаки. І вони значно дорожчі, ніж наші безпілотники. До того ж якщо в деяких районах є ризик втратити пілота, то безпілотний літак, навіть з вантажем, це звісно втрати, які не можна порівнювати.
Повний текст матеріалу – на сайті dev.ua.
