Мар’яна Вольська навчалася у Національному університеті «Львівська політехніка» управлінню навчальними закладами. Після університету влаштувалася методисткою у професійно-технічному училищі. Через особисті причини, які тримає у таємниці, дівчина переїхала на Схід. До того була лише в Харкові, ніколи раніше на Луганщині чи Донеччині.
Влаштувалася у багатопрофільний ліцей, де навчаються діти з восьмого до одинадцятого класу за трьома напрямами: фізико-математичним, хіміко-біологічним та історико-філологічним.
Львів’янка викладає громадянську освіту і працює педагогом-організатором. Із дітьми й колегами розмовляє українською.
– Школярі часто здивовано питають: «Ви так говорите завжди?». Для них це незвично, бо часто люди використовують українську лише на роботі, «одягають мову», а загалом розмовляють російською, – каже Мар’яна.
З ідеєю створення розмовного клубу Мар’яна звернулася до місцевого офісу волонтерської організації Восток-SOS, де їй запропонували приміщення. Почалося все з оголошення у Facebook і на перше заняття прийшло багато людей.
Дівчина розповідає, що на зустрічі приходять і молоді студенти, і пенсіонери. Хтось відвідує один раз, а хтось залишається на кілька місяців чи більше.
Найчастіше вивчають мову для себе, а не для роботи. На кожному занятті є тема до обговорення: економічна, історична, культурна чи соціальна. Мар’яна шукає спеціалізовану літературу чи наукові статті, пропонує кілька джерел інформації.
– Коли якусь тему ми обговорюємо надто емоційно, я розумію, що потрібно повернутися до неї в майбутньому, ще більше посилаючись на науку і факти.
Розмовний клуб допомагає Мар’яні залишатися самій собою. Через кілька місяців перебування у російськомовному Сєвєродонецьку вона почала побоюватися, що й сама почне думати не українською.
– Мені довго доводилося просити усіх, щоб спілкувалися зі мною українською. Бо важко зберегти мову, коли її не чуєш. Тому клуб став тим стабільним середовищем і я дякувала Богу, що так склалося.
Конфліктних ситуацій через мову у дівчини в місті не виникало. Часто їй доводиться повторювати по кілька разів, дехто дивиться на неї зі здивуванням, одразу розуміючи, що вона не місцева.
– Якось я кілька разів у магазині повторювала назву сиру продавчині, а вона все ніяк не розуміла, поки я не сказала російською. Хоча на товарі напис був українською.
Окрім розмовних занять, Мар’яна Вольська організовує у місті традиційні святкування. До прикладу, різдвяний вертеп, шевченківські дні чи Івана Купала.
– Я вивчала, які свята тут відзначають, чи бувають культурні події. Так я з подивом дізналася про масляну і те, що паску тут називають кулічем. Якось на концерті артисти співали українською, а затим ведучий сказав: «А тепер давайте послухаємо нашу музику». Вона була російською.
Водночас попит на українське є: у клубу постійно з’являються нові учасники, а містяни приходять на організовані події.
Розмовний клуб став тим місцем, де зустрічаються проукраїнські мешканці Сєвєродонецька і Лисичанська: їх об’єднує мова, спорт, дозвілля.