Продовжуємо обговорювати викладання гуманітарного циклу дисциплін у вищій школі. Сьогодні своїми думками ділиться директор Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки професор Ярина Турчин.
– Дивно, що у XXI столітті ми змушені доводити легітимність гуманітарних дисциплін у вишах. Цю проблему нині маємо розглядати у трьох ключових аспектах: особливості сучасної університетської освіти; потреби ринку праці; місце гуманітарних дисциплін у вишах України.
На жаль, у сучасному інформаційному просторі побутує думка про кризу університетської освіти загалом. Причина цього очевидна: приблизно з другої половини XX століття розпочався процес комерціалізації освіти, надання їй рис масовості. Саме тоді й почалося вихолощування з університетів гуманітарного складника з метою «здешевлення» освіти, що спровокувало низку негативних наслідків. До речі, чимало закордонних вишів нині відмовляються від такої практики, надаючи перевагу формуванню в молоді системи цінностей, складниками котрої є демократія, гуманізм, свобода людини, яких сьогодні явно бракує. Зокрема, Токійський та кілька інших університетів у Японії обстояли своє право на викладання гуманітарних дисциплін, а університет штату Флорида навіть позивався з цього приводу до суду.
Дехто вважає, що через гуманітарні дисципліни в освітніх програмах не залишається простору для глибокого вивчання професійних курсів. Згадаймо античні часи, Аристотеля і Платона, коли філософія та інші суспільно значущі дисципліни тільки сприяли новим відкриттям у фізиці, математиці і ставали джерелом для формування новітніх, креативних ідей, які позитивно вплинули на розвиток людства.
Університет покликаний допомогти студентові зрозуміти: хто він є, які його основні життєві мотиватори, де його місце у величезному глобалізованому світі. Важливо також дати йому ті загальноосвітні та міждисциплінарні компетентності, якими він зможе послуговуватися у професійній діяльності. Коли ми проаналізували величезну кількість програм провідних технічних вишів світу, то з’ясувалося, що в кожному з них є гуманітарні дисципліни, які працюють на розвиток особистості, формування критичного мислення, бачення навколишнього світу по-іншому. Власне, тоді й вдається подолати шаблонне мислення, натомість народжуються нові винаходи науковців із нестандартними ідеями, які входять в історію людства як рушії прогресу.
Багато представників освітянської спільноти вважає, що для вишу пріоритетом є надати студентові тільки фахові компетентності. Раніше домінувало гасло «Одна освіта на все життя». Нині ж людина впродовж своєї кар’єри має постійно підвищувати кваліфікацію, дбати про перекваліфікацію, можливо, і кількаразову зміну фаху, аби повною мірою зреалізувати себе. Наше завдання – через гуманітарний складник освіти сформувати ті компетентності, які дозволять студентові хотіти пізнавати нове, бути допитливим, креативним, аналітично мислити, уміти комунікувати, зроблять його успішним у кар’єрному зростанні. До прикладу, засновник компанії Aplle Стів Джобс зазначив: «У ДНК Aplle закладено ідею про те, що одних тільки технологій недостатньо. Потрібна технологія, «одружена» із загальноосвітніми предметами, із гуманітарними науками, що породжує результати, які змушують наші серця співати». За такими фахівцями й «полюють» нинішні роботодавці. Адже архітектор може спроектувати будинок, математично вирахувати його площу, товщину стін, висоту стелі, освітлення, опалення, звукоізоляцію тощо. Але якщо він не є знавцем людської психології, не орієнтується в соціологічних потребах, не знає засад етики й естетики, не розуміє внутрішнього світу замовника, то не спроможний адаптувати свій проект до його потреб.
Окремо варто наголосити на ролі університету, у сучасній Україні зокрема. У нас модно повторювати чужоземні моделі, освітні програми. Але ж ми – нація, що має свої традиції та свої проблеми, тож маємо готувати прогресивну інтелігенцію з державницьким баченням. Без цього випускники університету не розумітимуть свого призначення для розвитку держави. Нинішня реальна загроза існуванню Української держави значною мірою є віддзеркаленням того, що сучасні керівники так і не спромоглися ані спродукувати гуманітарної концепції патріотичного виховання, ані й, відповідно, зреалізувати її на практиці.
На щастя, у нашому університеті керівництво завжди розуміло й розуміє значення гуманітарного складника підготовки студента і створює умови для виконання цієї місії. Тож маємо якнайкраще подбати про наповнення гуманітарних дисциплін, їхній формат, спосіб викладу, уміння зацікавити студента. Такі дискусії на часі, вони, до речі, актуальні й для спеціальних дисциплін. Розуміємо, що саме розвиток прикладних наук дає змогу поліпшувати матеріальне становище університету й держави загалом. Якщо прикладні науки – це стіни університету, то гуманітарні – його душа та суспільний статус. І про це потрібно завжди пам’ятати.