Якщо одного разу вам закортить побачити Антарктиду, готуйтеся заплатити за унікальну подорож 10–15 тисяч доларів. Щоб дістатися безлюдного континенту, доведеться летіти літаками, йти кораблем і плисти надувними маленькими човнами, терпіти «морську хворобу», натягувати на вуха шапку і молитися. Щоб судно, на якому вам випав жереб перебувати, пережило шторм, а кит, який вирішив проплисти під днищем човника, не зачепив його хвостом…
Попри можливі ризики і фінансові витрати, така поїздка запам’ятається на все життя. Юрій Голубінка, викладач кафедри інженерної геодезії Інституту геодезії Національного університету «Львівська політехніка», побував у гостях у «королеви холоду» двічі. Задовго до того, як поїхати у першу сезонну експедицію в Антарктиду разом із Володимиром Глотовим, професором кафедри фотограмметрії і геоінформатики, який досліджував процес танення льодовиків, і професором Корнилієм Третяком, директором Інституту геодезії і своїм науковим керівником, молодий науковець захистив кандидатську на тему деформацій Антарктичної тектонічної плити.
Українські дослідники Льодового континенту працюють на станції Академіка Вернадського. Коли розвалився СРСР, Росія оголосила, що відтепер усі антарктичні станції належать їй. Велика Британія пішла назустріч Україні і передала їй у володіння свою станцію Фарадей, розташовану на острові Галіндез Аргентинського архіпелагу, за символічну ціну – один фунт стерлінгів. Через три роки тут був спущений британський прапор і піднятий синьо-жовтий. Тоді ж прибули перші зимівники.
– Так називають дослідників, які живуть на станції безвиїзно цілий рік, – пояснює Юрій Голубінка. – Щороку Національний антарктичний центр проводить конкурс і набирає нову команду. Перед поїздкою якийсь час ці 10–15 людей живуть разом, аби переконатися, що між ними не виникатиме конфліктів, бо така експедиція – то важке випробування. Перебуваєш далеко від дому, сумуєш за близькими. Кореспонденцію, особисту та службову, відсилають і отримують раз на тиждень. Також отримують релізи, де написана переважно позитивна інформація про те, що відбувається в Україні та світі. Телефонують додому рідко, бо хвилина розмови коштує 1,2 долара (приблизно 32 гривні). Коли надходить зима, завершується туристичний сезон. Навіть колеги погостювати не можуть, бо все сковує крига і корабель не може дістатися берега. Не привозять палива, продуктів. Перебуваєш у такому собі льодовому полоні.
– А якщо трапиться якась екстрена ситуація? Наприклад, хтось тяжко захворіє? – цікавлюся. Відразу згадалася історія з лікарем шостої радянської антарктичної експедиції Леонідом Рогозівим, який, заручившись допомогою двох асистентів, сам собі прооперував гострий апендицит.
– У команді завжди є лікар. Крім медичного кабінету і лабораторії, є навіть операційна. Але якщо вже зовсім халепа, можна зв’язатися по рації з американською станцією. У них є вертоліт, який зможе доставити хворого туди, де йому нададуть всю необхідну допомогу, – каже Юрій.
На станції він пробув менше тижня. А от дорога туди й назад зайняла цілих три.
– Зі Львова до Києва їхав потягом, – розповідає. – З Києва літаком летів до Рима, з Рима – до Буенос-Айреса, а вже звідти до Ушуайя – міста в Аргентині, яке вважається найбільш південним містом світу. З Ушуайя разом зі зміною полярників йшов до кінцевого пункту призначення кораблем. Шлях пролягав через протоку Дрейка, де завжди дмуть сильні вітри, а потужні хвилі кидають корабель як бляшанку. Лежав пластом у каюті – не їв, не пив і тільки й мріяв, коли вже допливемо.
Антарктида зустріла львів’янина майже «літнім» теплом. На календарі – кінець березня-початок квітня, а стовпчик термометра за час його перебування не опускався нижче –5°С. В інші місяці тут буває і –25°С, і –30°. Найнижча температура, яку коли-небудь фіксували на станції Академіка Вернадського, –44°С, найвища +14°С. Тут часто дме сильний вітер, і лише 30–35 днів на рік світить сонце. Всередині континенту є лише дві дослідницькі станції – американська «Амундсен-Скотт» і російська «Восток». Критичні температури (до –70°С) навіть загартованим людям важко витримати.
На станції команда дослідників зі Львова займалася дослідженням сучасних рухів земної кори з допомогою високоточних GPS-приладів, які потрібно було встановлювати на різних островах архіпелагу Аргентинські острови. Між ними пересувалися на надувному човні «Зодіак». За поганих погодних умов станцію покидати не можна. Залізне правило: виходиш назовні – візьми зі собою рацію. Його тут ніхто не порушує. Опинитися без зв’язку у крижаній пустелі – найгірше, що може трапитися з полярником.
– Одного разу у нас зламався мотор на «Зодіаку», і це був не надто приємний досвід, – згадує Юрій. – На щастя, інцидент трапився, коли перебували неподалік берега.
…Найконтактніші тварини в Антарктиді – тюлені. Не втікають, якщо до них наблизитися, не проявляють агресії. А от з морськими леопардами краще не жартувати. Це – масивні тварини, три метри завдовжки. За день можуть з’їсти шість пінгвінів.
…Пінгвіни людей не бояться, але у їхньому товаристві не почуватимешся щасливим, бо жахливо тхнуть. Крім того, можуть вдарити людину. Це не такі безневинні істоти, як здається на перший погляд.
Фото з приватного архіву Юрія Голубінки