Студенти ІКНІ, ІАРД, ІБІС, ІТРЕ, ІХХТ, ІМІТ з ініціативи доцента катедри української мови Лілії Харчук відвідали Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору». Завдання цієї муніципальної інституції є дослідити, осмислити та презентувати трагічні сторінки історії середини ХХ ст. у контексті викликів сучасности. Музей розташований у Львові на території колишніх ґетто (1941–1943 рр.) та пересильної тюрми № 25 (1944–1955 рр.). Місце розташування визначає фокусні теми інституції: трансформації міського простору внаслідок нацистського та радянського насильств, досвід людини в умовах екстреми. Музей є прикладом меморіалізації суперечливої спадщини, яка лишилися після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу і створено для прийдешніх поколінь як символ незламности, символ величі духу жертовности заради свободи, символ всепереможности добра над злом, символ тяглости української боротьби за незалежність.
Меморіал є пам’яткою трагічних сторінок нашої історії, місцем нашої пам’яти про людські трагедію, місцем для переосмислення трагічного досвіду минулого, що особливо відчутно в реаліях сьогодення, в час московсько-української війни, коли питання української самоідентичности залишається як ніколи злободенним.
Під час екскурсії відвідувачі занурилося в трагічні сторінки нашої історії. Студентство мало змогу відвідати кілька експозицій музею, зокрема:
- музейну експозицію про повоєнне радянське насильство – «Вагон-телятник»,– в якому відтворено трагічну атмосферу перебування людей, які пережили примусові переселення за часів останньої хвилі масових депортацій 1949–1952 років;
- 7 кімнат з промовистими назвами:
- «(Не)відчуття загрози» (типове помешкання львів’янина 20–30 років ХХ століття, де представлені оригінальні фотографії та предмети того часу);
- «Війна – лінія» (кімната розповідає історію початку Другої світової війни голосами її безпосередніх очевидців. Також в ній представлені 10 історій людей з різних куточків Заходу України, а також Польщі);
- «1939–1941» (кімната, яка передає атмосферу масової депортації впродовж 1940–1941 років, коли з регіону до Сибіру та Середньої Азії депортували понад 190 тисяч осіб);
- «Необчислюваність» (у кімнаті представлені нари як 3 арт-об’єкти, що відображають три найбільші групи, жертв нацистського масового насильства в Україні. Це євреї, жертви Голокосту, радянські військовополонені, примусові робітники і політичні в’язні концентраційних таборів);
- «Мінливість вибору» (ця кімната представляє різні моделі поведінки, які найчастіше могли бути не такими однозначними. На стіні – копії оригінальних плакатів часів нацистської окупації. На трьох металевих стендах – біографії людей з суперечливою поведінкою. Її неможливо зрозуміти, якщо не прочитати обидві сторони кожної історії. Також в цій кімнаті через спеціальний телефон можна почути дев’ять історій про життя в окупації устами свідків-оповідачів);
- «Лабіринт» (кімната відтворює вигляд архіву радянських спецслужб);
- «Біла кімната» (в Україні не існує родини, яка б у той чи інший спосіб не зіштовхувалася з масовим насильством у середині ХХ століття. Спогади про ці події – частина наших сімейних історій… Копії сотень фотографій з сімейних архівів занурила відвідувачів у реалістичність тогочасся).
Також студенти мали змогу побачити колекцію радянського монументального мистецтва – окрему експозицію, створену на основі пам’ятників, вітражів та мозаїк, чий історичний, символічний та/або мистецький вимір є предметом суперечок про радянський досвід України. Колекція об’єднує приклади візуального мистецтва, як однієї з форм радянської меморіалізації та пропаганди у публічному просторі.
«Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани» (Максим Рильський)
Студенти про відвідини Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору»
«Я давно хотіла відвідати музей «Територія терору» й щиро рада, що в нас була така можливість здійснити цей похід. Бо екскурсія, дійсно, залишила сильне враження. Концепція експозицій музею здивувала своєю глибиною, організованістю та своєрідним підходом до передачі трагічних сторінок історії. Кожна кімната має іншу назву, візуальну та звукову складову, що створює повне занурення в картину певного періоду життя людей. Екскурсія продумана, побудована в чіткій послідовності, завдяки чому було легко слідкувати за розповідями екскурсовода пані Надії, яка прагнула максимально зацікавити нас та передати всю важку атмосферу пережитих подій.
Тематика музею актуальна й доречна, ще раз нагадує, наскільки важливо знати історію та пам’ятати про минуле. Звукові та відеозаписи додавали глибини експозиції, роблячи її більш цікавою та інформативною. Кожен експонат та історія, яку можна було почути в авдіозаписах, фотографії, малюнки, газети переносили нас у далекі часи, нагадуючи про необхідність усе зберегти та передати досліджені факти майбутнім поколінням. Вважаю, що найціннішим експонатом музею були розповіді людей, розкриті через авдіозаписи та світлини. Цікаво й водночас важко усвідомлювати, що зараз історія повторюється з нашим народом, тільки в рази гірше, з використанням жахливої зброї. Усе почуте та побачене в музеї стало для мене не тільки нагадуванням про страшні події минулого, але й спонуканням до майбутніх змін у суспільстві та політиці через сприйняття історії та емпатію до людей, що її створювали. Загальне враження від екскурсії було надзвичайно позитивним, і я з радістю порекомендую відвідати музей своїм друзям та знайомим. Дякую організаторам за важливу роботу та незабутні емоції» (Дарія Іванів, гр. АР-36).
«Мій візит до Музею «Територія Терору» залишив глибоке враження. Це місце, де історія оживає, а спогади про тоталітарний режим стають надзвичайно реальними. Постійна експозиція музею розповідає про репресії, депортації та страшні події минулого. Вагон-телятник, який відтворює депортації після Другої світової війни, залишив мене безмовним… Це не просто експонат – це живий свідок історії. Відвідування музею викликає сумнів, гнів і вдячність. Сумнів – через трагедії, які сталися. Гнів – на тоталітарний режим, який знищував людські життя. Вдячність – за можливість пам’ятати та не повторювати помилки минулого. Музей важливий для освіти молодого покоління. Відвідування з дітьми та підлітками допомагає зрозуміти, як важливо бути обачливими і не допускати порушень прав людини. Пам’ятаймо історію, вшановуймо жертв тоталітарних режимів і працюймо над тим, щоб наш світ був кращим» (Віталій Марадь, гр. ПП-23).
«Відвідини меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» залишили в мене глибокі та бентежні враження. Чимало експозицій у цьому музеї вразили своєю реалістичністю та трагічністю. Експозиція, яку я запам’ятав найбільше – це була кімната, яку тільки-но покинули люди, що були репресовані. Вона змалювала переді мною картину великої трагедії: люди, яким довелося залишити за собою все, збиратися за дуже короткий час і покинути своє майно назавжди. Та думка про те, як це тоді відбувалося та які почуття вони переживали, залишилася зі мною ще надовго. Мені також дуже сподобався звуковий супровід, який дозволив підійти і послухати історії людей, що пережили ці страшні часи. Це додало глибини та емоційної напруги до мого візиту, дозволяючи мені краще зрозуміти життя та страждання тих, хто був змушений пройти через це. Я відчуваю справжню радість від того, що мав можливість відвідати це місце. Вважаю, що кожна людина має знати історію та розуміти її важливість. Тому я настійно рекомендую кожному відвідати цей музей, щоб збагатити своє розуміння минулого та віддати належну шану жертвам минулих подій» (Павло Козовий, гр. ПП-23).
«Відвідування меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» справило на мене незабутні враження. Сподобались експозиції в музеї, які є доволі реалістичними та передають атмосферу тодішніх часів, проте хотілось би побачити більше речей, які не були показані з певних на то причин. Найбільше мене вразили свідчення очевидців, які можна було прослухати, оскільки в інших музеях, які я відвідував до цього, такого не було. Можу сказати, що мені цей музей сподобався, хоча в деяких ситуаціях хотілось би більше інформації, експозицій та трохи більше локацій для розповіді. Я рекомендую відвідати цей музей, щоб не забувати про тодішні жахливі події та дізнатись щось нове для себе!» (Максим Костко, гр. ПП-23).
«Меморіальний музей тоталітарних режимів – це місце, яке неможливо забути. Відвідування музею стало для мене глибоким емоційним досвідом, який змусив мене по-новому глянути на трагічні етапи в історії України. Експозиції в музеї вражають своєю реалістичністю, лише чиста правда про жахливі злочини радянських та нацистських режимів. Фотографії, документи, свідчення очевидців – все це створює атмосферу глибокого усвідомлення та переживання. Відвідування музею «Територія Терору» – це не просто екскурсія, це можливість зазирнути в темні сторінки історії, щоб такі подібні речі ніколи не повторювалися! Це місце, де можна отримати цінні знання про минуле. Я рекомендую всім відвідати цей музей, щоб пам’ятати про жахливі злочини, цінувати свободу та будувати краще майбутнє!» (Марта Лещишин, гр. ПП-23).
«Насправді, коли я тільки дізналася, що ми підемо до музею тоталітарних режимів, мені важко було уявити, які експонати там можна було б показати, адже злочинці завжди намагаються знищити всі докази своїх злочинів, і злочинних держав це також стосується. Але під час екскурсії я зрозуміла, що найцінніші і найдовговічніші експонати «Території терору» – це історії людей, розказані авдіозаписами, старими фотографіями, судовими справами. У музеї був зал із записами, в яких люди розповідали, як дізналися про початок війни, і я зловила себе на думці, що колись і ми будемо щось схоже розповідати своїм дітям. Скільки би болю, жорстокости і смертей не було в цих історіях, їх треба розповідати і передавати далі, щоб усі майбутні тоталітарні режими зникали ще в зародку, щоб жодній людині більше не довелося від них постраждати.
Цей музей виконує дуже важливу місію, бо зазвичай, говорячи про єврейські гетто, табори смерти, розстріли і репресії, ми уявляємо якихось абстрактних знеособлених людей та абстрактні місця. Раніше я навіть не задумувалась про те, що це все відбувалося в моєму Львові, на тих самих вулицях, якими я ходжу, з людьми, які жили всього кілька поколінь тому. Ця екскурсія ніби прив’язала в моїй голові історичні події з підручників до світу, в якому живу я, і я дуже вдячна за це. Мені здається, перший крок до якихось позитивних змін у суспільстві та політиці – сприйняття історії саме очима людини, емпатія до людини, яку потім можна поширити на цілі покоління, держави й режими.
Якщо ж без філософських роздумів на кілька сторінок, то мені сподобалось те, як багато кімнат і експонатів було в музеї. Дуже цікаво зроблена сама експозиція, кожна кімната має якусь свою концепцію, а використання авдіозаписів ніби наближає тебе до тих подій. Сподобалось, що в розповіді екскурсовода було багато деталей, які складались у цілісну історію. Трохи шкода, що ми мусили рухатись кімнатами так швидко, бо в тому залі зі спогадами про початок Другої світової я би переслухала всі свідчення. Дуже дякую за цю екскурсію всім організаторам» (Анна Малиновська, гр.АР-32).
«Загалом мені рідко коли було цікаво у музеях, але саме цей дуже сподобався. Тематика доречна до сьогодення, яке однозначно повторюється і це нам знову нагадування, що потрібно пам’ятати і найголовніше знати минуле своїх пращурів. Багато чого перекликалось із моїми пошуками. Дуже класна ідея із звуко- та відеозаписами, особливо зацікавлена була почути «Танґо смерти». З екскурсоводом також було дуже легко для сприйняття, сам музей дуже гарно доглянутий. Враження неймовірні! Я обов’язково розповідатиму про нього знайомим, адже цей музей заслуговує на багато відвідувачів. Дякую за організацію цієї екскурсії» (Ірина Піта, гр. АР-31).
«Музей і справді неймовірний, подібних я бачила мало. Сподобався сам концепт експозицій, уся екскурсія складалася в чітку послідовну розповідь, зі своїм відповідним антуражем, кімнати мали свої назви, візуальну складову, ще й крім цього звукову, що давало абсолютно суцільне бачення картини, те як хотіли її передати засновники. Сподобалася екскурсоводка, бо була помітно молода, на вид навіть не надто старша від нас, через це екскурсію слухати було дуже комфортно. Історія місця неймовірно важка і сумна, але це відчувається ще більше, через правильно підібрані і організовані декорації. Загалом, враження від екскурсії неймовірні. Дуже сподобалося саме ідея засновників інтерв’ю зі свідками ще тих подій, і змогою ці інтерв’ю побачити і почути, ця робота заслуговує справді поваги» (Ореста Бобко, гр. АР-39).
«Дякую Вам за те, що дали таку можливість цікаво, інформативно провести час, дізнатись історію! Не люблю музеї взагалі, особливо з гідами. А тут було все чітко, цікаво і лаконічно, також відтворення локацій, навушники і телефон, з розповідями очевидців, були важкими, але неймовірно зручно, сучасно організованими. Важливо не забувати історію, навіть коли ми і самі живемо в історичні часи, хоча фокус уваги на теперішньому, треба пам’ятати наших прадідів і що вони пережили» (Ольга Бойко, гр. АР-35).
«Насправді, якби в межах навчального процесу не організували б цю екскурсію, то я би ніколи не дізналася про існування цього музею. Так часто повз нього проходила і не звертала увагу, а варто було. Була в багатьох музеях, і з впевненістю можу сказати, що музей «Територія терору» гідний уваги і більшого розголошення. Якщо чесно, то я боялася, що гідом виявиться людина, під монолог якої захочеться спати. На жаль, був такий неприємний досвід. А цього разу я була щиро здивована. Гід так майстерно привертала увагу до важливих деталей, розповідала цікаво, не сухими фактами, а справжніми історіями. А навушники і записані історії? Це ж справжній скарб! Так історія закарбовується не лише на папері. Слухати історії людей, чути їхні голоси... Це не передати словами. Хтось розповідав з ностальгією, ніби це було не з ними, ніби це все неправда. А хтось розповідав з болем, який досі не відпускає, який живе всередині. Це було дуже чуттєво і сильно. Окреме місце заслуговує «Танго смерти», яке доволі часто згадується у книгах про Другу світову війну, але я ніколи раніше його не чула, тому була рада можливості прослухати не лише його, а й історію цієї мелодії. Під кінець екскурсії вкорінилася думка, що, на жаль, історія циклічна і з нашими людьми поводяться в стократ гірше ніж колись. Якщо декількома слова, то ця екскурсія вразила до глибини душі. Я вже встигла порекомендувати музей друзям. Дякую за організацію цієї екскурсії!» (Анна Пастухова, гр. АР-38).
«Після відвідування Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» я побачив фізично, що історія не лише події, але й відчуття, які пронизують кожного, хто мав змогу її пережити. Цей музей – не просто збірка експонатів (особистих речей), а жива пам’ять про те, яка ціна свободи. І приклад того коли ти втрачаєш право. Прогулюючись залами, я відчував, як історія оживає навколо мене в силуетах минулого без чітких образів, адже щось настільки масштабне не може мати чіткого силуету. Звуки, аромати, відчуття безпеки – все це віддзеркалювало той час, який нас зустрів в першій залі. З кожним залом відчуття некомфорту і порожнечі все збільшувалося. Підсилюючи фотографіями та читаючи свідчення очевидців та жертв тих часів, я зрозумів, що деякі речі ніколи не повинні бути забуті. Зокрема, розповіді про те, як людям доводилося вибирати лише найнеобхідніше за строго вибраний час перед тим, як їх забирали невідомо куди, а потім перевозили в умовах, що навряд чи можна назвати людськими, де у вагоні для худоби в кращому випадку робили дерев’яні полички. А невеликі історії, які розповідали свідки тогочасних подій, показували людське розуміння, відчай чи спосіб пристосуватися. Це були уроки про те, як важливо залишатися людьми навіть у найтяжчі часи.
Коли екскурсія закінчилася, я відчував порожнечу, ту саму порожнечу, яку колись зробили тиранічні режими, забираючи людей з їхнього місця проживання. Цей музей не лише розширив мої знання про минуле, а й надав мені нову перспективу на сьогодення. Він нагадав мені, що вільна людина завжди відшуковує сили стати на захист правди та справедливости. І я вірю, що кожен, хто відвідає «Територію Терору», знайде в собі силу пережити та зберегти цінні спогади, за які життям стояли ті, хто боровся за нашу свободу» (Владислав Сусак, гр. АР-36).
