Данило Сороковий – випускник катедри економіки підприємства та інвестицій (ІНЕМ), упродовж 5 років був президентом Львівського молодіжного клубу.
Він розповів студентам «Львівської політехніки» про те, як поєднував навчання з волонтерством, чому не варто зупинятися після невдач та про своє життя після університету.
– Скільки часу ти займаєшся волонтерством?
– Уже близько 10-ти років я займаюся громадською діяльністю, з яких сім я присвятив волонтерству.
– Очевидно, що розвиток молодіжної політики у Львові – це твоя стихія. А як розпочиналася твоя історія з Львівським молодіжним клубом (далі – ЛМК)?
– Ще в школі я цікавився громадською діяльністю, а університет був для мене новою можливістю для реалізування. Вступивши до «Львівської політехніки» у 2014 році, мені кортіло одразу ж застосовувати власний досвід на практиці, ділитися ним з іншими. Тому спершу спробував себе в студентському самоврядуванні. Вже на першому курсі я балотувався на голову профбюро свого інституту. На жаль, перемогти мені не вдалося, зате усвідомив одну істину: все, що не робиться – на краще! Тоді виникла думка розширити горизонт можливостей та спробувати себе на рівні Львова. Паралельно, крім університетського профкому, почав працювати в ЛМК.
– Чи важко було поєднувати громадську діяльність із навчанням у Львівській політехніці?
– Безумовно, це було складно. Але якщо правильно розставляти пріоритети, планувати день та ставити перед собою конкретні завдання, то все вдасться. Для мене навчання було важливе, але я не сказав би, що першочергове. Хоча впевнений: знання є рушієм для громадського активіста. Реалізування власних проєктів та важливих подій вимагають освіченості, а отже завершеної вищої освіти. Університет справді відіграє важливу роль у нашому житті. Вищий навчальний заклад дає не лише якісь знань чи напрацювання, він також допомагає краще соціально адаптуватися, вміти налагодити спілкування з людьми.
– За ці 4 роки організовано 115 подій, 61 координаторство волонтерів. Як уникав емоційного вигорання?
– Скажу відверто, виснажувався не раз. Справді, 115 проєктів і 61 координаторство не минають без наслідків. Але я неймовірно вдячний за підтримку своїй команді, без якої нічого не вийшло б. Коли команда підтримує тебе, то емоційне вигорання зникає безслідно. Ти усвідомлюєш, що потрібно рухатися далі, дороги назад просто немає. Люди навколо мене і результат роботи – це найбільша мотивація.
– Знання, здобуті в університеті, допомагали керувати громадською організацією?
– Однозначно, що так. Дуже вдячний за той день, коли потрапив на катедру економіки підприємства та інвестицій до Козика Василя Васильовича. Коли викладачі залучали мене до різних олімпіад та проєктів, я отримував досвід та корисні навички для громадської роботи. Це добре дисциплінує та привчає до організованості.
– Поєднувати такі важливі обов’язки з навчанням та низкою інших справ нелегко. Чи маєш якісь власні секрети тайм-менеджменту та вдалої продуктивності?
– Сталий графік – це не про мене. Я не лягав о 22:00 і не вставав о 8-й ранку. Хоча й визнаю, що це було моєю проблемою. Коли ти знаєш, чим хочеш займатися – це половина успіху. Далі, крок за кроком, потрібно розвиватись у цій справі. Правильно розставляти пріоритети, зрозуміти для себе, яка річ, завдання чи напрямок дасть тобі максимальний результат.
– Як продовжується твоя діяльність уже поза ЛМК?
– Без особливого перебільшення, то були найкращі роки мого життя. Нині молодіжна політика Львова в надійних руках, а я прагну розвинути, тепер уже в області, максимальну кількість крутих заходів, приєднавшись до Асоціації місцевих рад. Власне, моя посада так і називається – куратор напрямку організування заходів.
