У Дрогобицькій філії Львівської політехніки навчаються студенти Інституту підприємництва та перспективних технологій.
Від коледжу до університету
Як розповідає директор філії Володимир Гавран, на сьогодні це 74 студенти економічних спеціальностей (молодші спеціалісти і бакалаври). Цього року планують набирати комп’ютерників. Студентські групи – невеликі, найбільша – 20 осіб. Здебільшого це мешканці Дрогобича, Трускавця, Борислава, Стебника, прилеглих сіл. Сюди вступають на навчання після дев’ятого класу, адже на базі філії діє коледж інноваційних технологій. Отож, із понеділка до четверга вони школярі (з кількома школами коледж працює за угодами, за адаптованими програмами), у п’ятницю і суботу – студенти. Після завершення шкільної освіти ще рік для них триває навчання у коледжі. Після того більшість вступає на третій курс бакалаврату.
– У цьому корпусі ще в 60–70 роки наші політехніки вирощували кристали, потім діяв консультаційний центр, у якому працювали підготовчі курси для вступу до Львівської політехніки, а 20 років тому вирішили відкрити філію ІППТ. Перші набори були дуже чисельні, порівняно з останніми. Не дивно, адже у місті є кілька коледжів, структурних підрозділів різних університетів, – пояснює керівник філії.
Формула успіху – у кожного своя
Цього дня до Дрогобицької філії ІППТ прийшли банкіри, колишні випускники Львівської політехніки, та поділилися власним досвідом здобутків. Захід організувала кафедра фінансів, обліку й аналізу ІППТ. На нього прибув її керівник Павло Гориславець. Модерував захід доцент Лев Кльоба. Студенти слухали із зацікавленням, активно ставили запитання.
Володимир Бараняк, керівник Дрогобицького відділення Ощадбанку, член виконкому Дрогобицької міської ради:
«Ніколи не знаєш, із чого їстимеш хліб»
Важливо навчитися не лише отримувати відповідну інформацію, але сприймати її критично, тобто аналізувати і знати, навіщо то все потрібно. Освіта – дуже важлива річ. Я би просив вас не робити такої помилки, яку колись робив я. Мені здавалося, що є дуже багато предметів, які мені не потрібні і ніколи не знадобляться. Я почав свою освіту з Дрогобицького нафтового технікуму. І жодного дня не працював у нафтовій галузі. Але, пригадую, коли я вкотре прогуляв пару з економіки, вважаючи, що мені та економіка ні до чого, одна викладачка сказала: «Ти ніколи не знаєш, із чого їстимеш хліб». І це мені справдилося: ніколи не любив двох речей – сесії і паперів, а тепер щомісяця і щокварталу маю сесію і папери.
Якщо вам щось вдається, то намагайтеся це осягнути і зрозуміти. Освічена інтелектуальна людина повинна бути ерудованою. Це знадобиться у будь-якій роботі. Вузький спеціаліст… так, він цінується, але є ще одна річ: якщо ви будете занадто добрі у роботі і вас нікому буде замінити, то робитимете це вічно. А коли будете знати ще щось, цікавитися іншими аспектами, то надовго не затримаєтеся на одній роботі, яку, здається, опанували досконало. Ті знання, які ви матимете у різних галузях, будуть вас штовхати до того, щоб спробувати себе ще десь. Не бійтеся робити спроби, бо щодня маємо безліч шансів і наше завдання – не пропустити їх, не змарнувати. Шанс не приходить від того, що пощастило, що людина була у потрібному місці у потрібний час, адже щоб там опинитися, треба до того місця йти.
Читайте й осмислюйте прочитане. З кожної книжки почерпнете своє зерно істини, яке придасться вам. Стукайте – і вам відчинять. Ніколи не бійтеся бути непочутими. У кожній професії важливо знати одне: ми не працюємо з паперами, грошима, механізмами, інструментами. Ми працюємо з людьми і для людей. Я не скажу вам формулу власного успіху, бо не знаю, чи досягнув його. Про це треба запитати інших людей. Лише ділюся своїм досвідом.
Ірина Головкевич, керівник Дрогобицького відділення Універсалбанку:
«Втрачених можливостей нема»
Повірте, що кваліфіковані працівники потрібні. Ми не завжди спочатку розуміємо, що якісь знання пригодяться. Але якщо матимемо зелене поняття, то буде значно легше. Мені навчання допомогло багато, хоча, якщо чесно, я спочатку не мала наміру працювати у фінансовій сфері, знала, що нас таких багато і ми можемо себе зреалізувати всюди. Основне – ставити собі ціль і йти до неї маленькими, але впевненими кроками. Можливо, варто ставити собі проміжкові цілі – вірити в себе і працювати над собою. Я теж дотепер вчуся, хоча вже маю певний досвід. Ми не лише підтримуємо свою кваліфікацію, але розвиваємося. Кожен, хто хоче досягнути успіху, мусить поставити собі певні завдання і бачити свої зони росту: куди йдемо? Для чого? Що реально хочемо отримати?
Будь-яку професійну інформацію, підготовку, підтримку ви оціните пізніше. Теорія від практики нікуди не дінеться і навпаки. Але завжди треба розуміти, чи робимо саме те, що можемо. Не забувайте комунікувати і ділитися, коли виникають труднощі. Немає такої людини, якій би все далося легко.
Ви будете частиною успішного бізнесу, якими є банки, інші фінансові установи. Тому треба розуміти, як досягти успіху. До всього необхідно підходити відповідально. Віддача є, але не відразу і не так легко, як би ми цього хотіли. З досвіду роботи у стрес-менеджменті скажу: щоб розв’язати складну ситуацію, треба найперше шукати причину. А ще – для мене нема поняття втрачених можливостей, адже всього можна набути.
Оксана Лесик, заступник керівника Дрогобицького відділення Ощадбанку:
«Все починається з мрії»
Моя історія почалася з дитячої мрії: коли я з мамою прийшла в ощадну касу, мені сподобалося, як там працювали. І тоді вирішила, що, коли стану дорослою, хочу працювати саме в цьому закладі. Щастя моє в тому, що ця мрія здійснилася. Все починається з мрії. Я закінчила фізико-математичний факультет педагогічного університету і як математик-інформатик пішла працювати до банку, у відділ інформаційних технологій. Це був 1995 рік, початки впровадження автоматизації в банку.
Я розвивалася разом із банком, там зрозуміла, що хочу працювати в бізнесі, з людьми. Тому згодом закінчила факультет післядипломної освіти у Львівській політехніці за спеціальністю «фінанси і кредит».
Моя формула: потрібно любити те, що ти робиш, віддавати себе цьому – і тоді все вдається. Будь-яка праця, наполегливість не буде непомічена. Отож, важливо наполегливо працювати, вміти ставити ціль і брати на себе відповідальність. Не боятися ризикувати. І не переставати вчитися.
Лілія Намачинська, головний спеціаліст Дрогобицького відділення Укрсоцбанку:
«Не боятися поразок і помилок»
Мріяла стати медиком, але вийшло так, що вступила сюди. І мене на першому курсі настільки зацікавили економікою і фінансами, що вже на другому знала: хочу працювати в банку.
Нема недостойних робіт. Кожен із чогось мусить почати. Я починала з кредитного інспектора, шукала клієнтів по магазинах.
Щоб досягнути мети, треба почати до неї йти. Раджу не боятися поразок. Якщо ми подаємо резюме, нам відмовляють, то це не кінець, а початок довгої дороги. Мене «успішно» не взяли до Приватбанку. А до Дельтабанку вже потрапила, врахувавши прогалини попередньої співбесіди. Помилки повинні бути, інакше не зрозуміємо, що хочемо і що нам потрібно.
Формули успіху не маю, тому що я ще не досягла того, що планую.
Назар Яцишин, керівник Дрогобицького відділення Приватбанку:
«Формул не існує»
Можливо, когось розчарую, але формул не існує. Кожен має свою формулу, з допомогою якої досягнув вершини. Ви її самі напишете.
Моя формула складалася так: три курси провчився у нафтовому коледжі, а четвертий рік був пеклом – у нафтовому коледжі вже вчився заочно, екстерном закінчував вечірню школу, бо треба було отримати шкільний атестат, щоб вступати до Політехніки. Закінчив бакалаврат на економіці підприємства, а на магістратуру пішов на фінанси. На п’ятому курсі вже працював у Приватбанку.
Щоб щось здобути, має бути внутрішня енергія. Пригадую себе на другому курсі Політехніки: був такий предмет «зовнішня економіка», жовтень місяць і тут викладач на парі мені каже: «У вас 100 балів, можете більше не відвідувати занять». Але я ходив, бо мені це було цікаво. Ходив не заради оцінки. Ви ніколи не спрогнозуєте, що буде завтра. Життя стрімко розвивається, тому треба рухатися.
Той, хто поруч із вами зараз сидить за партою, – ваш майбутній конкурент. Сприймайте це як мотивацію. І наостанок: важливо не де ти працюєш, яку посаду обіймаєш, а щоб тобі це підходило і було комфортно.
