Доволі багато студентів стикаються із проблемою сумісності навчання з іншими активностями. До прикладу, чимало з них скаржаться на те, що важко вчитися й розвивати спортивну кар’єру, апелюючи тим, що потрібно щось обрати одне. Олег Біндас, майстер спорту з настільного тенісу впевнений, що це повна маячня і в нашому інтерв’ю він це спростовує.
– Олеже, як нам відомо, ти є майстром спорту із настільного тенісу. Розкажи про свою спортивну кар’єру до того, як вступив у Львівську політехніку.
– Так, все вірно. Почалося все зі школи, якщо конкретніше – від другого класу. Мене батьки завели до спортивної школи «Прудкий м’яч». Одного разу я побачив, як грала в теніс похресниця мого тата. Мені дуже сподобалася динаміка цього спорту, сподобалося те, як швидко реагують на політ м’яча, координація рухів. Один раз я спробував зіграти, сподобалося й батьки записали мене в спортивну школу. Згодом це переросло зі звичайного хобі в щось більше. Я почав надавати цьому великого значення й приділяти чимало часу. До 11-го класу тренувався в цій школі. Далі було декілька університетів, зокрема в інших містах. Проте, я дізнався, що в Політехніці доволі сильна команда тенісистів. Я хотів представляти університет на змаганнях різного рівня і тренуватися з кращими.
– Були у тебе вже змагання за збірну нашого університету?
– Так, звісно. Як тільки я вступив до Львівської політехніки, я одразу почав виступати на змаганнях. Ми нині входимо до найвищої ліги в Україні – до Суперліги. Уже третій рік тримаємося на цій позиції. Одного разу навіть потрапили в Євролігу.
– Зрозуміло, а як відбувається відбір на українських чемпіонатах? Які команди є прямі суперники Львівській політехніці?
– Станом на сьогодні є чимало команд, проте потенційних конкурентів у нас не так багато. Львівських команд є дуже мало. Взагалі існує чотири ліги: регіональна, перша, вища та суперліга. Вони розташовані в порядку своєї статусності та рівня гри тенісистів. Нині вища ліга й супер ліга майже однакові за рівнем. Найсильніші команди це ті, у кого в збірній є китайці. Це може прозвучати смішно, але так є. Вони показують найвищий рівень майстерності. Якщо проти тебе виступає команда з китайцями, на перше місце можеш не розраховувати.
– Оціни рівень та умови тренування в Політехніці.
– Нашому тренеру 74 роки. Він є дуже досвідчений і деколи допомагає своїми порадами на змаганнях. Стосовно умов у самому залі сказати немає чого. Інвентар у повному порядку. Там нормальні тенісні столи, проте дуже слизька підлога. Тут пару років тому був косметичний ремонт, проте не дуже це допомогло. Побілили стіни і ще дещо мінімально зробили. Нам обіцяють, що зал мають розширити, проте наразі це тільки обіцянки.
– Які в тебе були гучні перемоги під час кар’єри у Львівській політехніці?
– Ну передовсім це те, що ми піднялися на новий рівень. Наша команда потрапила в Євролігу, навіть попри те, що змагань там не було. Це для чоловічої команди було вперше за останні 15 років. Також у нас проходила Універсіада, на якій ми були перші. В своєму особистому заліку я був 3-ій.
– Ти доволі часто буваєш на змаганнях. Як тобі вдається поєднувати кар’єру спортсмена з кар’єрою студента?
– Станом на сьогодні, під час пандемії дуже великих проблем немає. До карантину в мене тренування були здебільшого у вечірній час. Удень – навчання, а ввечері – тренування. Я спокійно справляюся з таким темпом. Під час карантину навчання сильно змінилося. Починаючи від методу викладання, закінчуючи ставленням студентів до такого навчання. Важко було звикнути до онлайн-формату, але я впорався. Деколи був на парах у таксі, деколи на вокзалі чи перед змаганнями. Не було аж таких проблем. Подекуди просто треба було приділити 2–3 дні для того, щоб все надолужити.
– Які в тебе плани на дальший кар’єрний ріст? Яких би вершин ти хотів досягти?
– Ну спершу я планую перемогти на кубку України. Взагалі, всі дальші плани будуть після закінчення університету. Це перша велика ціль, на яку я налаштований. Також дуже багато важить те, ким я все-таки стану. Потрібно повністю в житті визначитися, вибрати конкретний шлях і дотримуватися його. Після кубку України можна розвиватися далі, стати головною ракеткою України і виходити на міжнародний рівень. Хотілося б потрапити на олімпіаду, але, зважаючи на те, що перша ракетка України це натуралізований китаєць, шансів стає дедалі менше. Хоча і його можна перемогти при великому бажанні та регулярних тренуваннях.
– Що найголовніше в настільному тенісі?
– Як і в будь-якому виді спорту– тренування та наполегливість. Я вже 12 років тренуюся, це вже показник. Постійні відрядження, гра з гравцями різних рівнів. Я набирався досвіду, дивився, як поводять себе видатні гравці, переймав їхні особисті прийоми, стратегії та манеру гри. Таким чином у мене виробився індивідуальний стиль. Останнім часом я усвідомив, що найважливіше в тенісі – це психологічна стійкість. Деколи буває таке, що гра йде на за твоїм планом. У такі моменти ти вже не думаєш про теніс, у тебе в голові агресія й ненависть до свого суперника. Це дуже дурманить голову, ти втрачаєш зосередженість та пильність. Такими моментами суперник і користується.
– Як ти ставишся до такого вислову: «коли переможений посміхається, переможець втрачає смак перемоги»?
– Я вважаю, що це маячня. Коли я перемагаю, мені байдуже як поводиться мій суперник. Я переміг, цього мені достатньо. Нехай посміхається, танцює чи плаче. Сміх може бути й захисною реакцією, це варто пам’ятати в таких моментах. Якщо ти приділяєш цьому велику увагу, ти можеш трактувати все на світі не так, як це виглядає.
– Які ти можеш дати поради майбутнім абітурієнтам, що захочуть побудувати спортивну кар’єру?
– За стільки років свого життя я зробив декілька висновків стосовно спорту. Не буває нічого даром, особливо у великому спорті. Тренування – це найважливіше. Варто ставити правильно пріоритети. Обирати тренування, а не байдикування з друзями. Методи мають виправдовувати мету. Цей час, який ти тратиш даром, хтось використовує на повну. Також варто не сприймати все близько до серця й завжди зберігати холоднокровність. Ну і бажання, головне бажання. Якщо його немає, немає змісту навіть братися за це.
