23 грудня Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» за підтримки Посольства України в Республіці Болгарія й Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин у межах проєкту «діасПОРАзнати» провів онлайн-захід «Європейський шлях Українця. Михайло Паращук». Цією подією Інститут запросив громаду відкрити для себе велич постаті Михайла Паращука (1878 – 1963), знаного у світі та недооціненого на Батьківщині українського скульптора, архітектора, дипломата, громадського діяча, політв’язня.
Модерував зустріч Андрій Яців, заступник директора МІОКу. Він наголосив на видатному внеску М. Паращука в культуру Європи через призму української ідентичності, яку він завжди підкреслював: «Його шлях простягся багатьма європейськими містами та регіонами – це Тернопіль, Варшава, Мюнхен, Відень, Львів, Москва, Київ, концтабір Талергоф, Ревелі, Раштатт, Софія… Він реалізував свій талант у скульптурі, архітектурі, студентському активізмі, політиці, дипломатії. Він автор низки визначних мистецьких пам’яток: монумента Адамові Міцкевичу у Львові, художнього оформлення різноманітних будівель у Болгарії, Україні, Угорщині, Франції, десятків унікальних скульптурних портретів, творів декоративної, монументальної скульптури в різних мистецьких жанрах».
На початку заходу з вітальним словом від Львівської політехніки виступила проф. Наталія Чухрай, докторка економічних наук, проректорка з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв’язків Університету. Вона, з-поміж іншого, виокремила, що М. Паращук був студентом Львівської політехніки, навчався у знаменитого професора Антона Попеля.
Віталій Москаленко, Надзвичайний та Повноважний Посол України в Болгарії зазначив, що постать М. Паращука не достатньо вшановують в Україні, хоч той заслуговує на таку саму славу, як його вчитель Оґюст Роден. Особливу увагу у своїй розповіді амбасадор приділив високому рівню моральності М. Паращука, його лідерській ролі в середовищі української діаспори Болгарії. В. Москаленко згадав дослідницькі праці на пошанівок великого українця, видані зусиллями Посольства України в Болгарії, зокрема фундаментальну книгу «Професор Михайло Іванович Паращук. Український скульптор і видний громадський діяч». Пан посол зазначив: «У Болгарії кажуть, що навіть земля під нігтями цього скульптора була українською. Тож поширювати знання про Паращука задля пошанування його на належному рівні є святою справою, спільною для всіх нас».
Основною частиною заходу стала доповідь Анни Тертичної, радниці Посольства України в Республіці Болгарія. У своїй промові пані Тертична розкрила ключові віхи життя й творчості М. Паращука, продемонструвавши рідкісні світлини, які вона віднайшла в процесі своєї дослідницької діяльності, та зразки його мистецької спадщини. А. Тертична акцентувала на періоді життя М. Паращука в Софії – причому і як митця, і як громадського діяча. З-поміж іншого, вона розповіла про опіку видатного уродженця Тернопілля над гідним пошануванням пам’яті Михайла Драгоманова, знаного українського вченого, що свого часу працював у тамтешньому університеті, і поруч із могилою якого, згідно із заповітом М. Паращука, поховали і його самого. А. Тертична підкреслила: «Дуже необхідним проєктом, який вимагає консолідації багатьох дослідників та інституцій, є видання сучасного каталогу всієї творчої спадщини Михайла Паращука; це дослідження має бути монументальним, якісним, із чудовими ілюстраціями».
Проф. Ірина Матяш, докторка історичних наук, голова Правління Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, зосередилася на розкритті аспектів дипломатичної роботи М. Паращука. Зокрема, вона детально розповіла про дипломатичну місію УНР у Талліні (Естонія), яку очолював М. Паращук, продемонструвала низку рідкісних фотографій того періоду. Пані Матяш наголосила на драматизмі Паращукової біографії, пов’язаному з його вимушеною еміграцією після встановлення радянської влади: «Щойно він повернувся з таборів для військовополонених додому, йому знову довелося збиратися, і, як виявилося, вже ніколи не повернутися на батьківщину».
Про мистецьку спадщину М. Паращука розказав проф. Роман Яців, проректор Львівської національної академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства. Він зазначив: «Дуже цікавим і перспективним є дослідження періоду життя Паращука в німецьких таборах для військовополонених, його значення для становлення молодих українських митців (а їх було десятки), яким він тоді давав ґрунтовні знання про скульптуру та архітектуру. Цей пласт потребує додаткового дослідження, адже оту мистецьку педагогіку Михайло Паращук згодом утілював у своїх мистецьких творах. Це варто розглядати не в контексті суто реалізму чи імпресіонізму, а в контексті його власного стилю. Бо Паращук реалізовував авторську модель пластики дуже успішно».
Оксана Жеплинська, завідувачка відділу українського мистецтва ХVІІІ – початку ХХ ст. Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, продемонструвала спадщину митця у фондах Музею, підкресливши: «Співпраця з музеєм, який заснував Андрей Шептицький, посідає важливе місце в долі Михайла Паращука. Вона була особливо плідною у 1905–1908 роках, коли на запрошення Владики Андрея Паращук працював тут консультантом із питань реставрації скульптура і проявив себе досвідченим фахівцем своєї справи». У своїй презентації пані Жеплинська продемонструвала роботи М. Паращука, які зберігаються у Фондах Національного музею, з-поміж них: погруддя Василя Пачовського, Василя Стефаника, Станіслава Людкевича, а також серія скульптур з народного життя – «Танок – селянин», «Танок – селянка», «Правда», «Самітна», «Скрипачка».
Цікаві репліки прозвучали від Ірини Криворучки, працівниці Меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, яка зосередилася на необхідності дослідження взаємин М. Паращука зі С. Людкевичем і Модестом Менцинським, та Валерія Власенка, який продемонстрував документи з галузевого архіву розвідки СБУ, де йшлося про підготовку замаху каральних органів СРСР на М. Паращука. Теплі слова сказала й Ольга Сорока, болгаристка, кандидатка філологічних наук, співпрацівниця МІОКу, яка була однією з ініціаторів цієї зустрічі.
Глядачі засипали доповідачів запитаннями, що засвідчило неабиякий інтерес до події.