Молодий чоловік і батько, хоробрий воїн з великим досвідом, друг, який назавжди запам’ятається своїм оптимізмом та яскравою усмішкою. Назарієві Климківу – випускникові Автомобільно-дорожнього фахового коледжу Львівської політехніки – минуло лише 33 роки, вдома на нього чекала дружина з двомісячним сином, а усміхався він найщиріше серед усіх, кого ми тільки бачили, – кажуть одногрупники.
Староста їхньої групи розповідає, що Назар особливо запам’ятався йому своїм оптимізмом, позитивом, знав безліч веселих історій, якими радо з усіма ділився.
«Назар не належав до відмінників, але був активним і комунікабельним, – згадує Василь. – Він випромінював такий оптимізм, мав таку позитивну енергетику, що всіх зачаровував. Здавалося, що Назар завжди усміхався, Крім того, він знав багато анекдотів, цікавих і смішних історій. Буквально в кожній ситуації міг побачити щось веселе й добре, з його розповідей сміялася вся група. Назар був одним із тих людей, які завжди вміють розвеселити, за це його всі дуже любили. Оскільки був львів’янином, то мав велике коло друзів та знайомих – набагато більше, ніж ми, які тоді тільки приїхали сюди навчатися».
Не розгублювався, не втрачав душевної рівноваги, до всього ставився легко і просто. Також про Назарія говорять як про дуже стриману людину – він завжди був спокійний, знав, як зарадити в будь-якій ситуації.
«Назар не розгублювався навіть у складних ситуаціях. Пригадую, його запитують на парі, а він не знає відповіді, та за одну мить уже міг знайти вихід, віджартуватися. Але навіть коли діставав погану оцінку, то не злився й не нервувався, навпаки – був урівноважений, старався не брати нічого близько до серця, до всього ставився легко. Оцінки не були для нього чимось визначальним, головним залишалися люди, стосунки з ними. Ще навчаючись у коледжі, Назар, як і багато інших наших одногрупників, говорив про службу в тодішній міліції. Згодом я чув, що він вступив на військову службу, довгий час працював у поліції».
На завершення Василь каже, що його одногрупник однозначно був геройською особистістю, адже пішов захищати нас усіх і віддав своє життя заради нашого майбутнього. А також додає, що треба особливо цінувати кожну людину, яка є у твоєму житті, бо ніколи не знаєш, що станеться далі.
«Ми закінчили коледж, коли мали по дев’ятнадцять років, і кожен узявся будувати своє життя, кар’єру, створив сім’ю, хтось виїхав за кордон. І тільки сьогодні, коли минув якийсь час, ти розумієш, як важливо цінувати людей, стосунки з ними, бо життя буває таким непередбачуваним. Назар ніколи не скаржився на своє життя, вмів цінувати те, що мав. А найбільше мені запам’яталися його позитив і яскрава щира усмішка.
Думаю, коли він пішов на війну, то вже був професіоналом, адже мав досвід: спершу служив у поліції, потім у Нацгвардії, воював із 2014-го. Мабуть, завдяки такому досвіду розумів, що може зробити щось важливе для своєї країни, і я вірю, що це йому вдалося. А друга річ, про яку я дізнався вже з новин і яка мене вразила, – у Назара залишився двомісячний син, тобто він вирушив на фронт, коли його дружина вже була при надії. Це дуже сміливий вчинок – вчинок справжнього Героя».
Назарій Климків загинув наприкінці вересня у бою з російськими окупантами. Ми схиляємо голови перед подвигом Героя і щиро віримо, що його маленький син неодмінно побачить таку Україну, за яку його батько боровся до останку.