Щороку в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.
Ідеологом і організатором Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні були генеральний секретар ЦК ВКП(б) Й.В. Сталін (Джугашвілі) та його соратники: В.М. Молотов, Л.М. Каганович, П.П. Постишев, С.В. Косіор, В.Я. Чубар, М.М. Хатасевич. Мета Голодомору полягала у придушенні національно-визвольного руху і фізичному знищенні частини українських селян.
Об’єктом геноциду було українське селянство, яке на той час становило 79% від усього населення УСРР. Партійна політика мала планомірний злочинний характер. Спочатку партійні органи встановили непомірні хлібозаготівельні плани, опісля ввели насильницьке вилучення не тільки зерна, а й продуктів харчування. Почався масовий голод. Радянська влада позбавила селян можливості рятуватися від голоду за межами України. Навколо сіл виставили озброєні загороджувальні загони.
На початку 1932 року в українських селах почалися голод і масова смертність. Фіксували випадки поїдання трупів і канібалізму. Сталін був проінформований про ситуацію в Україні. План винищення українських селян більшовики замаскували під план надмірних хлібозаготівель. На його практичне виконання політбюро ЦК ВКП(б) та інші радянські органи ухвалили понад 80 постанов. Найжорстокішою вважають Постанову ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадської (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року – «закон про п’ять колосків», за яким був передбачений розстріл за підбирання з колгоспних полів колосків, мерзлої картоплі, буряків, що лишилися після збирання врожаю.
Пік смертності припав на весну-літо 1933 року. Щохвилини помирало від голоду 17 українців, щодня – 25 000 осіб. Народ зазнавав нелюдських тортур від голоду. Голод виявлявся у формі безбілкового набряку або в сухій формі. Наставали повне виснаження, атрофія м’язів, малокрів’я, що супроводжувалося сильними болями в усьому тілі. На фоні втрати імунітету загострювалися хронічні хвороби, поширювались інфекційні захворювання. Люди божеволіли, в них відбувалася мутація моралі. Більшості смертей не реєстрували. У 1934 році книги реєстрації народження і смерті були вилучені в сільрад і передані до райвиконкомів під контроль чекістів.
Особливу соціальну групу жертв становили діти. Зросла безпритульність. Тільки на Київщині у травні 1933 року зареєстрували 333 тисячі безпритульних. Батьки, воліючи врятувати своїх дітей від голодної смерті, залишали їх на вокзалах, у під’їздах житлових будинків у містах, під лікарнями. Кілька мільйонів дітей не мали можливості харчуватися, не могли відвідувати школу. Серед дітей поширилися жебрацтво, дрібні крадіжки. Старші організовували ватаги і скоювали «наскоки» на міські ринки та черги за хлібом. Щоб приховати масштаби голоду й кількість уражених ним дітей у травні 1933 року при ГПУ УСРР створили Всеукраїнську комісію з боротьби з безпритульністю. Під час систематичних облав затриманих дітей поміщали у приймальники-розподільники, частину повертали назад у сільську місцевість, інших відправляли в дитячі будинки, трудові колонії. Дітей переміщали в інші національні групи, вони втрачали рідну мову і самоідентифікацію.
Злочин геноциду супроводжувався:
- Постійними обшуками з метою вилучення продуктів харчування, майна, одягу, готової їжі.
- Запровадженням натуральних штрафів.
- Обмеженням вільного пересування українців з метою пошуку їжі, забороною листування й отримання допомоги з-за кордону.
- Впровадженням «чорних дощок» – системи психологічного, адміністративного і військового терору, що передбачав повну ізоляцію та продовольчу блокаду.
- Забороною голодуючим виїжджати з України.
- Посиленням кримінальних репресій, включно з розстрілом осіб, які під час вилучення продуктів харчування чинили опір.
- Запереченням на державному рівні факту Голодомору і блокування будь-якої інформації про смертність від голоду.
Голодомор виснажив українське село, люди шукали шляхи до виживання. У містах на ринках вимінювали на хліб одяг, ткані речі, предмети домашнього вжитку. До заборони на виїзд у січні 1933 року селяни їхали до сусідньої Росії та Білорусі, за межі СРСР у пошуках продуктів харчування. Люди віддавали найцінніші речі, натільні хрести, весільні обручки. Для збирання золотих речей у селян радянська влада створила систему з 256 магазинів, де жителі села обмінювали золоті та срібні речі за безцінь. За натільний золотий хрестик давали склянку борошна або пляшку соняшникової олії. Таким способом у 1932–1933 роках влада заготовила 65,9 тонни золота і 1439 тонн срібла. Чоловіки покидали свої сім’ї і їхали на шахти Донбасу та новобудови. З охопленої голодом території селяни масово втікали, обходячи загороджувальні загони. Крадіжки продуктів стали звичною справою. В їжу вживали сурогати: обдерті кукурудзяні качани, жолуді, солому, шкіряні паски та підошви. Їли жуків, павуків, ховрахів, лелек, котів, собак, щурів, м’ясо дохлих тварин.
Радянська влада приховувала факти масових смертей від голоду на селі. Значну частину смертей узагалі не фіксували. Сільським головам заборонили вказувати причину смерті – «голод». Померлих ховали у спільних могилах. На цих місцях не ставили поховальних знаків, а згодом їх часто і забудовували. Саме через це на сьогодні встановлено тільки 857 місць масового поховання жертв Голодомору. Всі реєстраційні книги за 1932–1933 роки були вилучені й у 1934 році засекречені в особливих відділах райвиконкомів. До нас дійшло тільки 3186 таких книг.
З осені 1933 року смертність від голоду стала зменшуватись. 1934 року голод припинився. Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 19 січня 1934 року скасувала вбивчі системи хлібозаготівель. Удвічі зменшили експорт зерна. Це переконливо доводить, що Голодомор був чітко спланованою державною акцією у визначений часовий проміжок. Щоб заповнити вимерлі українські села, радянська влада провела переселення росіян в Україну. Так, із серпня 1933 року 117,1 тисячі росіян і білорусів штучно переселили в Одеську, Дніпропетровську, Донецьку й Харківську області. Одночасно для комфортної адаптації переселенців влада узаконила поширення та захист російської мови і розпочала утиски української.
У радянські часи будь-яку інформацію про Голодомор блокували. Москва заперечувала голод. Однак світ знав правду, хоча далеко не повну. Прорив інформаційної блокади відбувся завдяки іноземним журналістам і дослідникам, Церкві й українським громадам за кордоном. Під міжнародним тиском перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький уперше офіційно визнав факт Голодомору в 1987 році, але про справжні його причини не згадав. 19 квітня 1988 року Спеціальна комісія Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932–1933 років в Україні під керівництвом Джеймса Мейса оприлюднила звіт. Цей звіт став початком визнання Голодомору фактом геноциду українського народу. Основним організатором Голодомору 1932–1933 рр. визнано Йосипа Сталіна (Джугашвілі).
Уперше Голодомор офіційно назвала актом геноциду (автор терміна – фахівець із міжнародного права, випускник Львівського університету Рафал Лемкін) Міжнародна комісія юристів на чолі з професором Джейкобом Сандбергом. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон, у якому теж визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу.
Український парламент 14 травня 2003 року прийняв Звернення до українського народу у зв’язку з голодом 1932–1933 років, у якому визнав, що Голодомор – це геноцид українського народу. Із 410 присутніх депутатів ВР України за це проголосували 226 – мінімально необхідна кількість. Зі 193 країн – членів ООН 32 країни визнали Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу. 15 грудня 2022 року Європарламент теж визнав голод 1932–1933 років в Україні актом геноциду.
Геноцид – злочин проти людства. Кримінальний кодекс України містить ст. 442 «Геноцид», де викладено юридичну дефініцію цього злочину: « …діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу…». Ніякі терміни давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення. Геноцид є міжнародним злочином, «…дії, здійснювані з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, расову або релігійну групу як таку».
13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив постанову в кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні 1932–1933 років, у якій чітко визначено коло осіб, які мали спеціальний намір голодом знищити частину саме української національної групи – українських селян. Досудове слідство довело навмисне знищення голодом 3 млн 942 тис. українців.
Міжнародна асоціація дослідників Голодомору-геноциду 1932–1933 років оцінила кількість жертв 10,5 млн. Найбільш постраждалими вважають Київську, Харківську, Полтавську, Сумську, Черкаську та Житомирську області
Станом на 1932 рік населення УСРР становило 34,5 млн. 6 січня 1937 року закінчився Всесоюзний перепис, який зафіксував 27,9 млн населення УРСР. Отже, пряма втрата становить 6,6 млн українського населення без урахування природного приросту.
3 2014 року Україна переживає нове випробовування – військову агресію з боку росії, яка анексувала Кримський півострів та окупувала частину Донецької й Луганської областей. Незалежна і процвітаюча Україна завжди була подразником для імперської влади. РФ намагається блокувати рішення міжнародних організацій з визнання геноциду українського народу. Російські історики заперечують Голодомор 1932–1933 років, вони спотворюють трактування історичних подій. Важливо знати правду про Голодомор-геноцид, це сприяє зміцненню демократії у світі, де не повинно бути місця злочинам проти людства.
У день вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду запалімо поминальну свічку на своєму вікні.
Стаття написана на основі матеріалів Національного музею Голодомору-геноциду.
