Його ім’я, як писав відомий прозаїк Валерій Шевчук, було десятиліттями поховане під четвертим рівнем забуття. Лише на початку 90-х років минулого століття сторінка за сторінкою почали відкривати життя відданого борця за вільну Українську державу, громадського діяча, письменника, поета, видавця, талановитого лікаря Юрія Липи.
Щоб більше дізнатися про цього, силоміць стертого з пам’яті народу, українця, який пожертвував своє життя за те, що був відданий своїй нації, Товариство «Просвіта» Львівської політехніки організувало для політехніків екскурсію «Стежками Юрія Липи». Впродовж дня ми надихалися історією життя Юрія Липи, яке від самого його народження і до загибелі нагадує гостросюжетний детектив.
― У ці непевні часи нам бракує сил, тому їдемо набиратися духу і відваги Юрія Липи, ― наголосила на початку мандрівки очільниця Товариства «Просвіта» Політехніки професорка Христина Бурштинська. ― Мусимо пізнати цього борця, який прийняв мученицьку смерть «за українську расу». Найважнішими його працями є «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Вірую». Він писав про особливість українців, як спільноти: «ми ― нація, сузір’я мільйонів, ми ― серце воль, ми ― буйна кузня сили…»
Усю поїздку нас супроводжувала історія життя Юрія Липи. Спершу про цього великого українця оповідав його зять ― багаторічний декан факультету технології органічних речовин Політехніки доцент Володимир Гуменецький. Продовжила розповідь дослідниця, президентка благодійного фонду «Призначення» ім. Юрія Липи Галина Шипка. Вона крок за кроком відкривала нам середовище, в якому зростав Юрій Липа, його життєві принципи, професійне формування.
― Юрій Липа народився на Полтавщині в сім’ї священника Андрія Геращенка та його дружити Єлизавети ― був названий Георгієм. Хоча ще донедавна вважали місце народження Юрія Липи ― Одеса. Лікар, організатор «Товариства тарасівців» Іван Липа був його хресним батьком. Та історія його народження насправді має кілька цікавих моментів. Мати Юрія Єлизавета була дуже неординарною особистістю, за її доброту про неї всі відгукувалися лише якнайкраще. Коли в їхнє село приїхав лікар Іван Липа, між ними зав’язалися стосунки, до яких Іван ставився з особливим трепетом. Саме від цього кохання народився Юрій Липа. Відомо, що жінка навіть просила свого чоловіка-священика про розлучення ― та він відмовився від цього. Тож Іван Липа переїхав до Одеси, де одружився з вчителькою української мови і літератури, авторкою першої граматики. Спогади про Юрія Липу в документах з’являються лише через десять років, коли після скорої смерті матері, сина до себе в сім’ю забрав Іван Липа, ― розповіла дослідниця Галина Шипка.
Зі спогадів зрозуміло, що дитинство Юрія Липи, до часу переїзду в сім’ю Івана Липи, було складним: хлопчик ― замкнутий, розмовляв російською мовою, мало читав… Та Марія й Іван Липи доклали максимум зусиль, щоб дати прийманому синові все необхідне: він вчився вдома, а коли не вистачало книжок, Іван Липа для нього почав писати казки ― ці твори є видані.
― Юрко дуже захопився читанням і письмом, почав наслідувати свого батька Івана Липу ― писати твори, вірші, статті. Пізніше вчився в чоловічій гімназії в Одесі. Ми нещодавно були там, на жаль, на будівлі нема навіть меморіальної дошки. Цікаво те, що батько, з невідомих нам причин, був дуже стривожений тим, що Юрій писав вірші, знаємо, що багато їх просто викидав ― не хотів, щоб син цим займався. Хресним батьком Юрія Липи в царині поезії можна вважати Івана Франка. Він приїжджав лікуватися до Івана Липи і той показав йому синові вірші. Франко порадив залишити хлопця в спокої ― нехай пише, бо має талант. Досі його ранні вірші (їх збереглися небагато) не видані. Їх зберігає в себе Світлана Кучеренко ― історикиня з Одеси, яка все своє життя присвятила вивченню Юрія Липи, ― додала Галина Шипка.
Зрозуміло, що на формування громадської позиції Юрія Липи потужний вплив мав його батько Іван Липа, який у період Української Народної Республіки був керуючим управлінням культури і віровизнання в уряді. Юрій навіть брав участь у бойових діях в Одесі.
Після розпаду УНР Іван та Юрій Липа змушені були мігрувати. Коли перебували в таборі інтернованих в Кам’янці-Подільському, Іван Липа лікував поранених, хворих. Тож Юрій мав змогу спостерігати за батьком-фітотерапевтом, який завжди наголошував, що кожна квітка має лікувальні властивості. Це стало поштовхом до того, що Юрій Липа поїхав здобувати медичних фах до Польщі ― найбільше його цікавила фітотерапія.
Є чимало документів, які свідчать про його стрімкий розвиток у цьому напрямі медицини. Його вважають першим українським фітотерапевтом. До речі, невдовзі у видавництві «Каменяр» вийде друком український переклад його польськомовної праці про фітетотерапію «Ліки під ногами», яка стане ще однією книгою у десятитомнику праць цього діяча.
― Юрій Липа одружився з художницею Галиною Захарясевич ― була осиротілою донькою католицького священника. Історія їхнього знайомства теж дуже цікава. Вони зустрілися випадково у Відні, де Галина навчалася. Юрій підійшов познайомитися з дівчиною, яка читала його книгу «Призначення України» і почав жартома підсміюватися зі змісту книги, начебто, ідеї в ній маловартісні. На що Галина запротестувала і стала на захист автора. В такій дискусії зав’язалося знайомство, яке врешті переросло у шлюб, ― відзначила дослідниця.
Певний час Юрій Липа з дружиною та двома доньками жили в Польщі. Він мав там добру медичну практику, чим викликав неабияку заздрість в польських медиків, бо за короткий час виліковував пацієнтів, яких світила польської медицини лікували місяцями. Юрій неодноразово отримував погрози і, щоб уберегти свою сім’ю, змушений був повернутися в Україну.
Сім’я Лип переїхала на Яворівщину, в село, де мешкав один із родичів Галини. Вони переїжджали в різні будинки, на одному із них є меморіальна дошка. Зі спогадів відомо, що жили дуже скромно: в хаті було багато книжок і величезний плакат із написом Memento mori ― «Пам’ятай про смерть».
У час поїздки ми мали нагоду побувати в Народному домі Яворова, де зі сцени неодноразово виступав Юрія Липи ― виголошував свої лекції, науки, вчив людей надавати домедичну допомогу. Нам продемонстрували коротку документальну стрічку «Забуті імена. Юрій Липа» (1995 року).
Не менш пізнавальною були й відвідини Центральної районної бібліотеки, до речі першої в Україні книгозбірні, яка носить ім’я Юрія Липи. Там, у невеличкому, але дуже впорядкованому й затишному приміщенні, постійно діє виставка праць Івана та Юрія Липи. Завідувачка Лариса Ходєєва радо розповіли про експозицію, а також про інші проекти, розгорнуті в бібліотеці, зокрема про мапу Яворівщини зі зразками вишивки з кожного населеного пункту району, яка вражає своєю колористикою та різноманіттям візерунків.
Як розповіла Галина Шипка, в Яворові збереглася й лікарня, де Юрій приймав хворих, хоча досі там нема меморіальної дошки та й далеко не всі її працівники знають, хто такий Юрій Липа:
― Займаючись пошуком матеріалів, натрапила на одного старшого чоловіка, який у десятирічному віці був пацієнтом Юрія Липи. Хлопчик був настільки хворий ― відняло руки й ноги, що його мати думала ― дитина помре. Та сусідка порадила відвезти його у Яворів до лікаря Юрія Липи. Після огляду він призначив лікування і зробив мазь за своїм рецептом. За якийсь час хлопчик виздоровів, але самотужки не міг ходити. Юрій Липа казав, що мусить встати на ноги, бо цілком здоровий. Як пригадував цей дідусь, лікар стягнув зі своєї руки годинник, поставив на крісло за два метри від ліжка і сказав, якщо той встане і візьме, то подарує йому цей годинник. Хлопчина так хотів для себе такий подарунок, що зібрав всю силу волі і встав. Подарований годинник за кілька років забрали енкаведисти після масових обшуків, ― розказала історію дослідниця.
З Яворова, відкриваючи для себе місця, пов’язані зі життям Юрія Липи, ми попрямували у фатальне для Юрія Липи село Шутова. Там у серпня 1944 рку серед купи будівельно сміття, за кілька днів після зникнення, сільські дітлахи знайшли тіло закатованого українця. Посеред вузької вулиці, поміж сільських хатів та прибраних подвір біліє хрест із написом: «цей хрест ― німий свідок катувань 19-20 серпня 1944 року і трагічної смерті від рук комуністів Юрія Липи». Наше товариство склало молитву за невинно убієнного патріота та разом заспівало повстанську пісню «Йшли селом партизани».
Далі наша дорога пролягла до села Бунів, де знайшов свій вічний спочинок Юрій Липа. На сільському цвинтарі, серед поховань воїнів УПА, є могила Юрія Липи.
Академічний капелан Львівської політехніки Тарас Жеплинський, дідусь якого був парохом сусіднього села Наконечне, відправив панахиду за Юрієм Липою та поділився спогадами, які чув у родині:
― Мій дідусь ― отець Михайло ― товаришував із Юрієм Липою. І коли стало відомо, що німецька армія відступає, а в наш край заходять радянські війська, чимало активних діячів почали виїжджати. Та Юрій Липа, попри те, що мав можливості для еміграції, залишився зі своїм народом, ― розповів отець Тарас.
У Буневі ми побували в амбулаторії, де працював Юрій Липа. Тут облаштували невеличний музей, де збереглися особисті речі лікаря: його валізка з медичними інструментами, декілька світлин, рукописні нотатки та видання творів. Зять Юрія Липи Володимир Гуменецький детально пояснив нам призначення кожного експонату в музеї, а також багато розповів про долю своєї дружити Марти, яку після загибелі батька ― Юрія Липи, мати Галина, через переслідування з боку енкаведистів, віддала на виховання місцевому директору школи, а сама зі старшою донькою Іванкою виїхала до Львова, де прожила до смерті.
― Мартуся народилася у Варшаві 31 січня 1943 року. Хоча в її метриці дата народження вказана інша ― 22 листопада 1943 року. Так зробили, щоб приховати її походження. Названий батько Марти Олексій Грицунь був референтом Юрія Липи. Зі своєю старшою на два роки сестрою та мамою Марта зустрілася лише за багато років ― коли сестра виходила заміж, ― каже Володимир Гуменецький.
Наступним місцем нашої мандрівки стало, без перебільшення, святе місце ― село Прилбичі, звідки вийшов будівничий Української греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький та священномученик Климентій Шептицький.
І це місце невипадкове в нашій пізнавальній екскурсії. Адже Андрей Шептицький опікувався осиротілою Галиною Захарясевич. Саме завдяки його підтримці вона здобула прекрасну європейську освіту у Відні, знала багато іноземних мов, читала європейських класиків в оригіналі.
Митрополит Андрей знав і Юрія Липу ― той надсилав йому свої твори. А нещодавно, як зазначила Галина Шипка, знайшли документи, які засвідчують, що Андрей Шептицький шлюбував Юрія Липу й Галину Захарясевич.
На окраїні села нас зустрічає одинока невелика родинна усипальниця Шептицьких ― це єдине, що вціліло з усього, що набудували Шептицькі. Хоча й ця будівля зазнала плюндрування: захопллюючи село, совєцькі вандали обстріляли усипальницю, збили родинний герб Шептицький, а двері зрешетили із автоматів ― і сьогодні навіть здалеку видно, де простріляно. У радянський період у цьому святому і намоленому місці зберігали зброю, а потім ― отрутохімікати. Як розповіли нам під час лекції про родину Шептицьких, досі в приміщенні усипальниці відчутний запах дусту, хоча ремонтували його неодноразово. Коли на початку 90-х років минулого століття ввійшли в цю будівлю, то побачили, що поховання сплюндровані, очевидно їх розграбували, засипані сміттям, а під час ексгумації з’ясували, що навіть останки не цілком збережені, їх просто повикидали.
Є в Прилбичах ще й церква, в якій Андрей Шептицький після висвячення відправив свою першу літургію. Та вона вже суттєво перебудована і багато років належить православним парафіянам. Греко-католики кілька років тому завершили будівництво модерного храму-музею, біля якого біліють дві постаті ― Андрея і Климентія Шептицьких.
Навпроти церкви, де, як символ великої радянської розрухи, стоїть сільський напіврозвалений клуб, колись був маєток Шептицьких, ― там виростали й майбутні провідники УГКЦ. Та червона армія, розстрілявши наймолодшого брата митрополита Леона Шептицького, його дружину Ядвігу та священника, який у той день гостював у них, пограбувала будівлю, а відходячи зі села, заклала в підвалинах вибухівку і знищила будівлю. На місці, де стояла молитовна каплиця досі бовваніє пам’ятник радянської доби.
Завершилася наша мандрівка в Новояворівському міському краєзнавчому музеї. Там ми мали нагоду переглянути виставу за твором Юрія Липи «Сон про ярмарок» у виконанні вихованців Зразкового дитячого драматичного колективу «Вишенька» та послухати кілька музичних композицій від учасників Ансамблю естрадної пісні «Сузір’я» Народного дому «Просвіта» Львівської політехніки, які взяли участь у мандрівці. Окрім цього ми поспілкуватися з першим очільником Товариства рідної мови у Львівській політехніці професором Олегом Гринівим, який нещодавно видав художньо-документальну книгу «Підкова у спадок: колаж на життєписі Юрія Липи та його дружини Галини Захарясевич».
