Від початку повномасштабної російсько-української війни наші міжнародні партнери вкрай обережно ставляться до підвищення рівня військової підтримки України, однак поступово збільшують її масштаби. Водночас прогрес у контексті посилення західної військової допомоги був надто повільним, нерідко запізнілим. Проте в останні місяці позиція міжнародної спільноти значно змінилася, зокрема дедалі більше країн надають нам право використовувати отримане західне озброєння на території росії.
Своїми думками щодо цього ділиться Микола Бучин — доктор політичних наук, професор кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки.
Усі ми під час повномасштабної російсько-української війни маємо змогу бачити одну цікаву тенденцію: наші міжнародні партнери вкрай обережно ставляться до підвищення рівня військової підтримки України, проте поступово збільшують її масштаби. Тож дуже часто на постачання певного озброєння чи на його використання ЗСУ спочатку було накладене строге табу, проте згодом це табу знімали або істотно послаблювали. Так було з летальним озброєнням загалом: наприклад, до повномасштабного вторгнення більшість країн не хотіла навіть чути про можливість постачання Україні летальної зброї. А деякі наші міжнародні партнери (до прикладу, ФРН) навіть після повномасштабного вторгнення певний час постачали нам лише шоломи і бронежилети.
Схожа ситуація була і з номенклатурою озброєння, яке нам надають наші союзники. До прикладу, у певний час табу стосувалося надання Україні артилерії, згодом – сучасних систем ППО, потім – західної бронетехніки, ще пізніше – західної авіації (західних літаків F-16). Тривалий час проблемним для України було отримання далекобійних ракет. Проте в підсумку ми отримали і західне протитанкове озброєння (Javelin, NLAW та ін.), і західну артилерію (Himars, M777, MLRS тощо), і сучасні західні системи ППО (Patriot, IRIS-T SLM, SAMP/T та ін.), і новітню західну бронетехніку (танки Abrams, Leonard 2, бойові машини піхоти M2 Bradley тощо). Останнім часом суттєвим проривом стало надання Україні далекобійних ракет, як-от Storm Shadow, SLAM та ATACMS. Найближчим часом очікують постачання до України сучасних західних винищувачів F-16.
Водночас такий начебто очевидний прогрес у контексті посилення західної військової допомоги для нас був надто повільним, нерідко запізнілим, обсяги постачання часто не відповідали ні бажанню, ні реальним потребам України. Навіть більше, більшість міжнародних партнерів завжди виступали категорично проти використання їхнього озброєння на території росії, обмежуючи нас у його застосуванні лише в межах міжнародно визнаної території нашої держави. Це, звісно, не могло не мати негативних наслідків для нашої держави на полі бою. Таке вагання й обережність наших міжнародних партнерів, які найчастіше обґрунтовували їх побоюванням ескалації російської агресії, не дали нам змоги в різні періоди війни втримати Сіверодонецьк, Лисичанськ, Бахмут та Авдіївку, розвинути успішний наступ восени 2022 року на Харківщині, провести успішний контрнаступ улітку 2023 року тощо. Такі вагання міжнародної спільноти призвели до зростання втрат як серед наших воїнів, так і серед мирного населення України.
Водночас в останні місяці позиція міжнародної спільноти значно змінилася. Дедалі більше країн надають нам право використовувати отримане західне озброєння на території росії. Правда, частина з них все одно накладає певні обмеження, які стосуються чи то заборони завдання ударів по території росії певними видами озброєння (до прикладу, заборона США на використання далекобійних ракет ATACMS для ударів по території росії), чи то обмеження щодо дальності ударів (наприклад, обмеження російської території, яку можна уражати американською зброєю, прилеглими до Харківської області регіонами), чи то дозволу низки європейських держав завдавати ударів західною зброєю лише по військових об’єктах на території росії тощо.
Також почали спостерігатися позитивні для України тенденції і щодо низки іншим важливих питань, пов’язаних з російсько-українською війною. Йдеться, зокрема, про вже цілком серйозне обговорення можливості введення іноземних військ на територію України, а також про можливість залучення ППО, яке розташоване на території наших європейських держав-сусідів, для збиття російських ракет над територією України тощо.
У цьому контексті виникають закономірні запитання: чи збережеться наявна тенденція? Чи можемо ми сподіватися на подальше послаблення наявних табу від наших міжнародних партнерів? Чи можемо ми розраховувати на вищий рівень залученості наших партнерів до військово-політичної підтримки України? Чи можуть певні чинники зменшити міжнародну підтримку України?
Відповіді на згадані запитання передбачають насамперед розкриття причин скасування низки табу та підвищення рівня підтримки України з боку міжнародної спільноти. На моє переконання, основною причиною зростання міжнародної підтримки України є «пробудження» цивілізованого світу, який нарешті почав чітко розуміти кілька важливих нюансів російсько-української війни:
- геополітичний характер війни (розуміння, що російсько-українська війна є по суті війною авторитарного Сходу проти демократичного Заходу);
- справжні наміри путіна, які сягають набагато далі за прагнення захопити і знищити Україну;
- справжню ціну поразки України;
- невідповідність погроз російської влади і її практичних дій тощо.
На мою думку, найкращим підтвердженням наведених аргументів є ситуація, пов’язана з нещодавнім позитивним голосуванням Конгресу США за надання 61-мільярдного пакету військової допомоги Україні. Зі слів спікера нижньої палати Конгресу США М. Джонсона, він особисто змінив свою позицію щодо підтримки України після доповіді комітету розвідки, який роз’яснив конгресменам фактичну наявність антиамериканського й антизахідного союзу, куди входять росія, КНР, КНДР та Іран.
Наведені аргументи (як і алгоритм поведінки наших міжнародних партнерів упродовж 2022–2024 років) роблять логічним припущення, що в подальшому наші міжнародні партнери продовжать збільшувати підтримку України та знижувати рівень обмежень, «розв’язуючи руки» ЗСУ. До слова, скасування обмежень на удари західною зброєю по території росії вже доволі позитивно вплинули на події на півночі Харківщини, давши нам змогу зупинити російський наступ і стабілізувати ситуацію.
Проте це не є підставою для ейфорії, бо в нас попереду ще довга і тривала боротьба з ворогом. А збільшення західної підтримки ще жодним чином не гарантує нашої повної перемоги. Тим більше, що велике значення матимуть рівень підтримки та час отримання допомоги чи скасування обмежень. Крім того, є низка загроз, які можуть знизити (чи принаймні не підвищити) рівень міжнародної підтримки України. Йдеться, зокрема, про чинник Трампа (потенційна перемога якого на виборах у США робить прогнозування розвитку російсько-української війни вкрай складним) чи потенційну зміну влади в низці європейських країн.
Також слід розуміти, що значною мірою рівень нашої підтримки з боку міжнародних партнерів залежатиме від нашої здатності подолати корупцію, забезпечувати демократичний розвиток суспільства та приймати ефективні управлінські рішення на полі бою. Тож ефективна взаємодія з нашими міжнародними партнерами має поєднуватися з посиленням обороноздатності нашої держави, розвитком власного військово-промислового комплексу, ефективною мобілізаційною політикою тощо. У такому разі наші шанси на справжню перемогу будуть суттєво зростати.