Міхал Міцал – студент третього курсу спеціальності «мехатроніка» в університеті Ряшева, що є партнером Львівської політехніки. Разом із друзями 23-річний хлопець збирає гуманітарну допомогу для України. Інтерв’ю з поляком, який, не маючи жодного українського коріння, не задумуючись, кинувся допомагати нашій країні у скруті.
– Як виникла ідея допомагати Україні? Що саме тебе спонукало до цього?
– Від початку війни я хотів долучитися до руху з гуманітарної допомоги Україні, але не знав, що саме робити. А потім з’явилася чудова можливість: сестра Лідія з організації «Місіонери Марії» сконтактувала з нами, і виявилось, що вона займається благодійною допомогою Україні.
– Розкажи про свою волонтерську команду.
– Ініціатива належить мені й трьом моїм друзям: Сильвії, Мажені та Лукашу. Ми з Сильвією – студенти-третьокурсники спеціальності «мехатроніка». Натомість Мажена та Лукаш – уже випускники університету. Ми усі – уродженці Польщі. Обов’язки ділимо безпосерердньо під час роботи і кожен із нас однаково відповідальний за правильний збір посилок.
– Яку саме допомогу ви збираєте?
– Збираємо різні речі. Найнеобхідніші – мука, цукор і предмети особистої гігієни. У наших пакунках теж є різноманітна їжа, медикаменти, одяг, іграшки для дітей та інші речі, які віддають на благодійність люди. Усе зібране надсилаємо сестрі Лідії, яка зараз служить у Львівській катедрі.
– Коли почалась ця ініціатива і скільки ти ще плануєш її продовжувати? Чи буде надходити допомога аж до завершення війни?
– Ми почали збір допомоги через декілька днів після початку війни. Плануємо збирати її доти, доки це буде потрібно. Наразі надіслали одну посилку розміром в один Opel Vivaro. Наступну варто чекати вже зовсім скоро.
– Як ви інформуєте людей про те, що збираєте допомогу українцям?
– Інформацію про збір гуманітарної допомоги поширюємо через парафіяльні оголошення у церкві та в соціальних мережах, таких як фейсбук.
– Чи зверталися до вас по допомогу біженці?
– З початку війни я говорив із декількома біженцями, але моя допомога була обмежена, оскільки я лиш показував їм дорогу у Ряшеві.
– Чи відвідував ти коли-небудь Україну і якщо так, то яку маєш думку про Україну та українців?
– На жаль, я ніколи не бував в Україні, проте цьогоріч у червні планую приїхати. Натомість зараз сестра Лідія залишається у Львові, куди ми надсилаємо зібрані речі, і допомагає людям у місті, зокрема на вокзалі. Також у нас зараз працює Ярослав Бобицький, професор кафедри фотоніки (тепер кафедра електронної інженерії – ред.) Львівської політехніки.
– Чому, на твою думку, склалась така ситуація, що в XXI столітті почалася війна?
– Як на мене, це залежало від багатьох чинників, що розвивалися впродовж років. Тому дуже важко сказати, чи можна було б їй запобігти.
– Які б ти хотів передати слова підтримки від польського народу українській нації?
– Я б хотів побажати українцям, щоб війна закінчилась якомога скоріше, а їхні життя повернулися до норми настільки швидко, наскільки можливо, а наразі – багато сили й наполегливості.
Історія польських студентів показує, що можна любити Україну й допомагати їй, не маючи жодних зв’язків чи коренів тут. Адже коли росія чинить злочини проти людяності, вона чинить злочин не лише щодо України, а й до цілого світу, демократичної системи, а також загальновизнаних прав і свобод людини. І лиш об’єднавши всі можливі зусилля цивілізованого світу, ми можемо зупинити агресію, а з такими помічниками як Міхал Міцал та ще тисячами волонтерів по всьому світу ми це неодмінно зробимо!
